«Довір мені свою долю»
Стефко дивився на дешеву картину «Анна Кареніна» і розтирав на брудному обличчі п’яні сльози.
– Що сталося? – запитав Іван, сусід з нижнього поверху. Стефко часто забував закривати свої «хороми» на ключ. Все одно нема що виносити. Тому Іван, який також належав до товариства місцевих випивох, міг вільно потрапити до Стефкової квартири.
– Героїчна жінка, – кивнув Стефко на картину, – під потяг через кохання кинyлaся. А моя так не змогла б ап…прі…прі…орі.
Стефко нaлив чapку Іванові й собі.
– За вас, мадам – перехелив засмальцьований келишок oкoвитої.
– Яка котра так не змогла б? – поцікавився сусід, оскільки у Стефка було три законних, але не коханих, дружини, і одне кохання, яке не стало законним.
– Жодна!
Стефко міг бути щасливим, якби батьки були не проти його одруження з Мар’яною і міг стати відомим художником. Його картини користувалися попитом. Друзі, родичі й колишні дружини відреклися від Стефка, але його творіння бережуть. А ще він свої картини продавав за гарні гроші. Тепер замість натюрмортів малює натюрморди – увіковічнює простим олівцем на етикетках з-під пляшок фейси братів по пляшці. З цих «шедеврів» можна було б організувати виставку «Мистецтво під шaфе». Але його «натури» викидали «портрети-мініатюри»
Стефко зустрівся з Мар’яною в аеропорті. Вона проводила подругу за океан. А Стефко, тоді його ще всі кликали Степаном або Стьопкою, зустрічав батька з-за кордону. Мар’яна не стримувала сліз. Вона з Аліною дружила з пісочниці. Їх називали сестричками. Тепер Аліна з нареченим залишала рідні терени. Мар’яні дісталися її стильні одяганки і взувачки – не везти ж усе це з собою – за кордоном купить нові, класні речі.
Алінині батьки не з бідних. А вона у них одна. Це Мар’янині тато з мамою ні до чого не доробилися. Мама – вихователька у дитсадку, батько – водій на підприємстві. Вони не могли рівнятися зі статками Аліниної сім’ї. Батьки подруги – банкіри. Але не були проти, що донька дружить з Мар’яною. І коли переселилися з багатоповерхівки у власний будинок, були раді, коли Мар’яна забігала до них.
Великий літак перетворився у цяточку в небі. Мар’яна почувала себе найсамoтнішою у світі.
– Чому ви плачете? – запитав хтось.
Незнайомий хлопець простягнув Мар’яні пляшечку води.
– Я втратила подругу.
– Сталася тpaгедія?
– Ні. Так, вона полетіла. Назавжди.
– Яка ж це тpaгедія? Будете літати одна до одної в гості.
– Ви також когось провели?
– Я зустрічаю батька. Літак запізнюється. А нам ще їхати до сусіднього обласного центру.
Виявилося, Мар’яна і Степан живуть в одному місті.
– Якщо зачекаєте, – поїдемо разом додому, – запропонував.
– У мене квиток на потяг, – відповіла.
– Залишіть його. На щастя.
Нарешті літак приземлився. Минуло трохи часу і почали виходити пасажири. До них простував високий, симпатичний шатен. Степанів батько. Привітався з сином. Оцінюючим поглядом окинув Мар’яну. Запитав про матір.
Дорогою додому чоловік майже мовчав. Степан вів авто. Мар’яна почувала себе незручно. Спершу хлопець завіз додому її.
– Ви тут живете? – запитав Степанів батько, кисло глянувши на панельний будинок. Ще б пак, батьки хлопця бізнесмени, відтак, мають добротний будинок.
Степан пообіцяв зателефонувати. Вони почали зустрічатися. Степан закохався по вуха. Так, як уміють закохуватися художники. Але Степанові батько й матір бачили поруч із сином іншу наречену – доньку одного з місцевих чиновників. Дівчина, яка «вбuвала» час у нічних барах, не подобалася Степанові. Він шукав нагоду представити батькам Мар’яну.
Проте в обумовлений час вони забралися з дому, давши зрозуміти, що скромна персона Мар’яни їх не цікавить. Пізніше категорично заявили: забудь про цю голодранку, інакше не отримаєш жодної копійки, а престижну автівку доведеться залишити в гаражі.
Його таки одружили на доньці чиновника. Тепер молодята обоє «зависали» у барах. «Під мухою» Степан брався за пензля. Писав філософські картини з відтінком смутку. Подумки присвячував своє творіння дівчині з великими карими очима, довгим шовковим волоссям і добрим серцем, яку втратив назавжди. І в думках зраджував із нею дружині.
Невдовзі тестя-чиновника звільнили з роботи. А Степанова благовірна закрутила роман із музикантом-неформалом. Фінал – розлучення.
Степан шукав утіху в чapці і в мистецтві. А батьки шукали йому нову наречену. Знайшли. Доньку дрібного бізнесмена, який був зобов’язаний Степановому батькові. Катя не проти була потрапити у багату родину. Так і сталося. Але Степан її не кохав. І ще частіше почав заглядати у пляшку. Пропадав у барах і в дешевих забігайлівках. Пpoпивав гроші, які отримував за продані картини і щедру батьківську «субсидію». На Катині сльози не звертав уваги. Врешті, їй це обридло. Подала на розлучення.
Батьки більше не шукали пари для сина. Сам знайшов. Соньку, офіціантку із забігайлівки. Аби дошкулити батькам. Сонька міняла бойфрендів, немов рукавички, і не могла втямити, від якого з них народила Ромка. Коли привів пасію додому, матір схопилася за серце, а батько, який кинув палити, нервово почав шукати цигарки. Сонька розглядала оселю, примовляючи: «Вав! Молодці твої предки. Стільки добра настаралися. Супер! Перебираюся до тебе. Малого поки що в матері залишу». А Степан приніс пляшку вина, аби випити за знайомство з нареченою.
У Степана з’явилися нові друзі – клієнти забігайлівки, де працювала Сонька. Вони розповідали слізні історії, а він пригощав їх дешевим питвом. Потім Сонька волокла чоловіка додому. Він брався за пензля і засинав перед мольбертом.
Свекруха зі свекром звинуватили Соньку, що Степан перетворився в aлкoгoліка і виставили нелюбу невістку за двері. Ходив до Соньки перепрошуватись. Але в неї вже був інший бойфренд.
Друзі й знайомі почали оминати Степана – він водився з пияками. Вони кликали його Стефком. Ніхто й не повірив би, що йому лише тридцять п’ять. На вигляд багато. Батьки купили однокімнатну квартиру. Не хотіли бачити сина і його нетверезу компанію у своєму будинку.
– Як ти, Мар’янко? Як коханий? – запитала подруга під час чергового спілкування через Інтернет.
– У моєму коханні не розкрилися шасі, – сумно пожартувала. – Посадка була aвapійнoю.
– Треба ліквідовувати наслідки, – підбадьорувала подруга. – Тут також є гарні хлопці. Вчи англійську.
Батьки проводили Мар’яну з нареченим на його далеку батьківщину. Оголосили реєстрацію на літак. На чужині її зустрічатиме Аліна і Джефова старша сестра, якій Мар’яна припала до дyші. Ось тут вона плакала, коли полетіла подруга. Тут її втішав Степан. Зараз тут поруч із нею закоханий і завжди усміхнений Джеф. Коли він пропонував заміжжя, сказав: «Довір мені свою долю». Погодилась.
Читайте також: Володимир не міг мати дітей, тож, коли дружина повідомила радісну новину, не повірив, відмовився і пішов
Мар’яна майже не згадує Степана. Переболіло. Перетліло. У неї є двоє найкращих чоловіків, які її люблять, – Джеф і Роджер – їхній син. І вони щасливі.
– Я раніше такі картини писав. Бачили б ви, мадам, – розмовляв з портретом Анни Кареніни Степан. – І кохав. Кохання воно заводить Вас під потяг. А мене сам не знаю, куди
Автор – Ольга ЧОРНА
За матеріалами видання “Наш День“
