У сусідів кілька днів лайка стоїть, аж стіни трясуться. Їх син купив однокласниці планшет в подарунок, розрахувавшись за нього кредиткою матері

За стінкою у нас живе сім’я: 40-річний батько сімейства Валентин, його 38-річна дружина Анфіса, 59-річна мама Анфіси Ніна Михайлівна і 15-річний син Валентина і Анфіси по імені Кирило.

Переїхали вони років 8 тому, Валентин купив квартиру в іпотеку. Наскільки я знаю, у Ніни Михайлівни і Анфіси свого житла не було, вони все по родичах та по орендованих квартирам моталися. А потім, коли Валентин з Анфісою познайомились і з’їхалися, мати Анфіси стала з ними жити.

Ніна Михайлівна досить швидко стала грозою нашого під’їзду. Розігнала притулок бомжів, які занадилися ночувати у нас над шахтою ліфта в теплу пору року, і вгамувала сусідів знизу, що влаштовують гулянки з гучною музикою кожні вихідні.

Жінку побоювалися всі, навіть її дочка по струнці ходить в присутності матері. Одного тільки Валентина Ніна Михайлівна побоювалася.

Ми з чоловіком трохи молодші, та й діти у нас ще в садочку. Але мій Вася з сусідом подружився. В основному – на тлі сусідства не тільки по сходовому майданчику, а й по гаражах, хто стоїть поруч.

На темі авто Вася і Валентин повернені геть: можуть годинами обговорювати поліпшення їх «ластівок», ганьбити заправки за бодяжний бензин і обговорювати новинки автопрому.

Треба сказати, що сусіди рідко шуміли. В основному, Ніна Михайлівна іноді покрикувала на Анфісу, коли глави сімейства не було вдома. Кирило завжди був слухняним хлопчиком, добре вчився, самостійно робив уроки і засиджувався в місцевій бібліотеці.

Але настав перехідний вік хлопчика і за стіною все частіше чути лайку: Кирило відстоював своє право бути самостійною дорослою особистістю. На що отримував цілком справедливе: «Ось коли будеш сам себе утримувати – роби що хочеш!»

Кричать сусіди і кричать. Цікаво було, не сперечаюся. Але піти і запитати безпосередньо було незручно. Зате Валентин днями зайшов і попросив Васю звозити його в магазин за запчастинами. Вася зібрався і поїхав. А повернувшись, розповів мені наступне.

Кирило, поки його мати спала, замовив планшет за 24 тисячі в інтернет-магазині, сплативши своє придбання онлайн за допомогою кредитної карти матері. Планшет він купив в подарунок 15-річній однокласниці, яка вважалася його дівчиною.

Ця дівчина сама замовила собі такий подарунок, висміявши Кирила при всьому класі. А він пообіцяв, що планшет у неї буде.

За фактом: була здійснена крадіжка. Кирило вкрав гроші з кредитки матері, щоб обдарувати свою кохану. Але Анфіса і її мати, дізнавшись про вчинок сина і внука, стали розчулюватися:

– Справжній чоловік росте! Сказав – зробив!

Купівля спливла, коли Анфісі прийшло повідомлення про щомісячний платіж. Підліток, після оплати, видалив повідомлення з банку і підтер історію на комп’ютері. Коли Анфіса почала розпитувати сина про витрату з її карти, він не став відпиратися, все розповів.

Валентин, в свою чергу, позбавив сина інтернету і гаджетів і зобов’язав повернути планшет.

– Ти з глузду з’їхав? Як можна забрати подароване? Радів би, яким чудовим Кирюша росте! А як його дружині пощастить? Словами не передати! – докоряла чоловікові Анфіса.

Але сусід твердо стояв на своєму: планшет у дівчини забрати, здати назад в магазин або продати і погасити хоча б частину боргу по кредитній карті.

– Не бувати цьому! Я не дозволю робити з Кирила слюнтяя! – хором почали кричати Анфіса і Ніна Михайлівна.

Жінки пишалися юнаком, бачачи в його вчинку тільки хороше. Тоді Валентин змусив сина відпрацьовувати борг: чистити сніг перед гаражем і розносити газети. Телефон підлітка був проданий натомість була придбана звичайна звонилка, різницю Валентин поклав на карту Анфіси.

Анфіса і її мама подібного втручання пробачити не змогли і вже удвох почали нападати на Валентина, з ранку до вечора висловлюючи йому за його неправоту. Сусід в боргу не залишався і намагався донести до родичок одну просту думку: Кирило – злодій.

– Заробив би сам, тоді так: даруй що хочеш і кому хочеш! Але він обікрав свою матір! А та й рада! Я сходив до батьків дівчинки, планшет повернули. Я його продав, дешевше, зрозуміло. Поки син не відпрацює різницю і не зрозуміє, як це – заробляти своєю працею, не буде йому поблажок. Як вони не розуміють: якщо йому зараз все з рук зійде, то що далі буде? – запитує Валентин.

Я себе на його місце поставила: мій син підросте і вкраде у мене гроші, щоб купити якій-небудь дівчині потрібне. Так я сама особисто прийду і заберу те, що він купить!

Справа не в подарунку, справа в грошах на покупку цього подарунка. Валентин прав: зароби сам. Але красти? Як Анфіса може пишатися вчинком сина? Не розумію.