У своїй роботі — я головний аудитор у великій торговельній мережі — я щодня бачу сотні схем: від банальних недостач на складах до дуже креативної бухгалтерії. Мене важко здивувати нахабством, і я звикла вірити тільки цифрам, фактам та підписаним документам.
Мій чоловік Ігор — повна моя протилежність. Він талановитий архітектор, людина м’яка, творча і, на мій великий жаль, абсолютно не здатна сказати тверде «ні» своїй численній та дуже активній рідні.
Коли моя двоюрідна тітка залишила мені у спадок однокімнатну квартиру в цегляному будинку біля метро, я одразу прорахувала баланс. Квартира потребувала косметики, але локація була ідеальною. Я вже бачила, як цей пасивний дохід щомісяця наближає нас до завершення будівництва нашої дачі.
Але мій фінансовий план розлетівся на друзки в суботу вранці. Ми з Ігорем стояли в будівельному супермаркеті й обирали шпалери, коли на його телефон зателефонувала Жанна Василівна — його рідна тітка. Жінка-ураган, яка тримала точку штучних квітів на ринку і свято вірила, що весь світ винен їй просто за фактом її існування.
З динаміка загриміло так, що люди біля полиць із фарбою почали озиратися: — Ігорчику! Радість-то яка! Моя Оксанка якраз вступила на заочне і знайшла роботу в ТРЦ у Києві! А жити їй ніде, ціни на оренду — просто грабунок, жлоби якісь ті квартири здають! Добре, що у вас Катькина однокімнатка звільнилася. Оксанка туди сьогодні ввечері заїжджає. Ключі занесеш їй до метро?
Ігор розгублено застеріг: — Тьотю Жанно, ну ми взагалі-то планували її здавати… Нам гроші на дачу потрібні…
— Здавати?! Рідній сестрі?! — у мене аж у вухах зазвеніло від цього ультразвуку. — Ти що, рідну кров на вулиці покинеш заради якихось копійок?! Вона ж дівчинка тиха, як мишка сидітиме! Комуналку вона платитиме, ми ж не хапуги якісь!
Я м’яко, але рішуче забрала телефон з рук чоловіка, увімкнула свій «аудиторський» голос і спокійно сказала в трубку: — Жанно Василівно, добрий день. Оксанка може пожити там рівно три місяці, поки триває сесія і вона шукає житло. Але ми укладаємо офіційний договір безоплатного користування. Вона зобов’язана оплачувати всі квитанції та підтримувати порядок.
— Ой, Катюню, яка ти серйозна! — миттєво збавила оберти тітка. — Звісно, звісно! Три місяці — це з головою! Спасибі, виручили!
«Тиха мишка» Оксанка прикотила з трьома величезними рожевими валізами та плазмою на пів стіни. Договір вона підписала навіть не читаючи, крутячи пальцем пасмо волосся і надуваючи бульбашки з жуйки. Я ще тоді подумала, що цей «актив» принесе нам клопоту.
Моя інтуїція не підвела. Через місяць, коли прийшли перші рахунки за комуналку, я скинула Оксанці у вайбер суму — 2100 гривень. У відповідь отримала п’ятихвилинне гнівне голосове повідомлення, але не від Оксани, а від її мами:
— Катю, ви що там, здуріли в тій столиці?! Оксанка в квартирі майже не буває, вона тільки ночує! Звідки дві тисячі?! Це ваші київські ЖЕКи накручують! Вона віддасть тисячу, і то це з її авансу, дівчина недоїдає!
Я не стала сперечатися. Я просто зайшла в особистий кабінет платника і подивилася на графік споживання електроенергії. Цифри кричали: споживання зросло в п’ять разів. Баланс явно не збігався з легендою про «вона тільки ночує».
Крапку в моїх сумнівах поставив дзвінок сусідки по майданчику, Ніни Іванівни: — Катрусю, ти знаєш, що твоя родичка влаштувала у квартирі солярій і перукарню? До неї щодня черга з дівчат. Вона їм там нігті пиляє, волосся фарбує, а сушарка для лаку працює так, що у мене телевізор блимає! А вчора вони на балконі шашлики на електрогрилі смажили, весь під’їзд задимівся!
Я поїхала туди без попередження. Коли Оксанка відчинила мені двері, я ледь не задихнулася від запаху дешевого лаку та ацетону. На нашому новому дивані сиділи дві клієнтки з фольгою на голові, підлога була всіяна залишками підстриженого волосся, а на кухні в раковині гнила гора брудного посуду.
— Оксано, що тут відбувається? — запитала я, відчуваючи, як у мені прокидається бажання провести жорстку інвентаризацію. — Це житлова квартира, а не салон краси.
— А що такого? — нахабно відповіла вона, навіть не відриваючись від пилочки для нігтів. — Мені в ТРЦ мало платять, я підробляю. Мама сказала, що якщо квартира ваша, то я можу робити тут що хочу, головне — стіни не виносити. І взагалі, не заважайте, у мене клієнти!
Ввечері я виклала всі факти Ігорю. Він чесно спробував поговорити з Жанною Василівною, але тітка одразу увімкнула свій фірмовий режим ультразвукової атаки. Я чула кожне слово з трубки чоловіка:
— Знаєте що, племінничку?! Ви там у своїй столиці зажерлися! Кусок квартири для дитини пожалкували! Ну підробляє дівчина, то й що?! Якщо ви її виженете — я всій рідні розкажу, які ви гнилі! На поріг більше в Халеп’я не зайдете! Оксанка досидить свої три місяці, і крапка!
Ігор безсило опустив руки і подивився на мене благальними очима: — Катю, якщо ми її зараз виставимо з поліцією, буде такий скандал… У батька серце слабке, він почне переживати. Давай почекаємо, ще два місяці залишилося.
Я подивилася на свого доброго чоловіка. Два місяці дозволяти цій «мишці» палити нашу проводку і нищити хімікатами паркет? Ну ні. Поліція і крики — це не мій метод, це неефективно. Якщо Жанна Василівна думає, що бізнес у моїй квартирі — це безкоштовно, я просто введу для них економічні санкції.
Наступного ранку я поїхала до свого знайомого — начальника сервісного центру енергомереж. Оскільки власницею квартири була я, переоформлення технічних параметрів зайняло мінімум часу. Я попросила встановити обмеження максимальної потужності через «пікові навантаження на лінію».
У п’ятницю вранці, коли у моєї «підприємиці» був самий розпал записів — працювали два фени, лампа для манікюру та великий стерилізатор — лічильник у коридорі видав короткий писк. Червоний індикатор моргнув, і система автоматично знизила потужність квартири до 0.5 кіловат.
Цього вистачало рівно на роботу холодильника і одну лампочку. При спробі увімкнути будь-який прилад, потужніший за зарядку для телефона, мікропроцесор повністю вирубав світло на 20 хвилин.
Оксанка зателефонувала мені в істериці: — Кать! У мене світло пропало! Клієнтка сидить з мокрою головою! Що за фігня?!
— Оксано, я ж попереджала: проводка стара, — спокійно відповіла я, переглядаючи робочі звіти на своєму моніторі. — Енергомережа зафіксувала комерційні навантаження в побутовому секторі й перевела квартиру в режим аварійного обмеження. Щоб зняти його, мені треба подати заяву, заплатити штраф — десь 8000 гривень — і переоформити договір за комерційним тарифом для юросіб. Скидай мені гроші на картку, я поїду в офіс.
— Скільки?! Вісім тисяч?! Та у мене таких грошей нема!
— Ну, тоді працюй при свічках, — відповіла я і поклала слухавку.
Оксанка виявилася дивовижно впертою істотою. Вона вирішила, що манікюр можна робити і звичайними лаками, без ламп, а волосся клієнткам можна просто мити гарячою водою, а сушити вони будуть уже вдома. Тобто, спробувала оптимізувати свій нелегальний бізнес.
Що ж, на цей випадок у мене був готовий другий етап аудиту під назвою «Оптимізація водопостачання». Мій сантехнік напередодні встановив на вхідні труби спеціальні редуктори тиску, якими я могла керувати прямо через додаток у своєму смартфоні.
Коли наступного дня до неї прийшла клієнтка на змивання термоядерної фарби для волосся, я відкрила телефон і одним рухом пальця знизила тиск води до 0.2 атмосфери.
З крана у ванній замість нормального струменя почала капати ледь помітна, сумна ниточка води. Через такий низький тиск бойлер просто відмовився запускатися, і гаряча вода зникла як явище.
З коридору, де стояла Оксанка, я почула б у телефон крики клієнтки: — Дівчино, у мене фарба шкіру випалює! Змивайте швидше, я зараз лиса залишуся!
Оксанка в паніці бігала з каструльками, але з такою швидкістю води каструля набиралася б хвилин сорок. Клієнтка з напівзмитою чорною фарбою на голові, замотана моїм рушником, вискочила з під’їзду, проклинаючи цей «елітний салон» і обіцяючи рознести його в усіх пабліках.
Через годину мені зателефонував Ігор і сказав, що Жанна Василівна примчала з передмістя і чекає на нас біля квартири, готова рвати і метати. Ми приїхали разом. Тітка стояла в коридорі, розлючена, як поранений звір:
— Ви що, знущаєтеся з моєї дитини?! — закричала вона, щойно побачила нас. — Світло вимкнули! Воду перекрили! Клієнтів розігнали! Та ми на вас у суд подамо за катування!
Я спокійно дістала з сумочки папку. Там був підписаний Оксаною договір та роздруківка технічних регламентів.
— Дивіться сюди, Жанно Василівно, — я говорила тихо і чітко, як на засіданні правління банку. — Пункт договору 3.1: «Приміщення надається виключно для проживання. Ведення комерційної діяльності заборонено». А ось акт від голови ОСББ про те, що Оксанка влаштувала тут хімічне виробництво без вентиляції. Штраф від екологічної інспекції за злив хімікатів у загальну каналізацію будинку становить 12 000 гривень. А ось готова заява в податкову про незаконне підприємництво вашої доньки. Я тримаю її в руках. Якщо ви зараз же не заберете Оксану та її рожеві валізи, ця заява буде зареєстрована через п’ять хвилин.
Жанна Василівна замерла. Вона подивилася на сині печатки, на моє абсолютно спокійне обличчя, а потім на Ігоря, який цього разу не збирався її захищати, а стояв поруч зі мною, міцно тримаючи мене за руку. Тітка миттєво зрозуміла, що її «шантаж ріднею» провалився, а пахне все це великими неприємностями для її власного бізнесу на ринку.
— Ну й забирайте свою хрущобу нещасну! — виплюнула вона, хапаючи доньку за плече. — Оксано, збирай речі! Ми знайдемо нормальних людей, а не цих сухих сухарів, які за копійку рідню в ложці води втоплять! Ігор, щоб на похорон мій не приїжджав!
— Не приїду, тьотю Жанно, у мене багато роботи, — спокійно відповів мій чоловік.
За дві години вони виїхали. Оксанка з мамою винесли все, що могли, навіть старі штори, які залишилися від тітки (я просто списала це як «витрати на утилізацію старого текстилю»).
Коли за ними зачинилися двері, я відкрила додаток, одним дотиком повернула тиск води в норму і зняла обмеження з лічильника. У квартирі знову яскраво спалахнуло світло і весело загудів бойлер. Наступного дня дівчата з клінінгу за дві тисячі гривень повністю вимили приміщення від запаху дешевого перманенту.
А ще через тиждень ми здали квартиру прекрасній дівчині — аспірантці залізничного університету. Вона вечорами тихо читає книжки, а гроші приходять мені на картку першого числа кожного місяця. Хвилина в хвилину. Без жодних розмов про «рідну кров». Баланс було повністю відновлено.
