Світланка росла дівчиськом кмітливою і раціональної.
Одного вечора, коли після робочого дня, сімейство мирно відпочивало перед телевізором, трирічна Світлана підбігла до мами, тикаючи пальчиком в ніс:
– Мамо, у мене там горошинка.
Сполошилися всі. Тато збігав в машину за ліхтариком. Троє дорослих з усією увагою оглядали маленький носик, але нічого там не побачили.
– Яка горошинка, дочко? – запитала обережно мама.
– Не знаю, – брязнула Світлана, якій вся ця метушня вже почала набридати.
– Може вигадує? – припустила бабуся.
Оглянули ще раз – нічого. Прислухалися – дихання вільне. Вирішили поспостерігати.
Всю ніч мама Оля тривожно вставала і підходила до ліжечка дочки, ніяких підозрілих симптомів не було. Заспокоювало те, що вдома гороху не було, нічого не готували вони з нього.
Минуло трохи більше тижня і про нещасливу «горошку» всі забули.
У той недільний ранок жінки метушилися на кухні. Мама пекла на сніданок сирники, а бабуся задумала квасити капусту.
В кухню влетіла Світланка.
– А я прокинулася! Що ви робите? – пролунав її веселий голосок.
Мама обернулася до дочки і тарілка з сирниками вивалилася у неї з рук. З дитячої ніздрі стирчав маленький зелений паросток.
Ще до кінця не усвідомлюючи, що робить, Оля обережно потягнула його і витягла пророслу горошину.
Перелякана жінка розштовхала чоловіка і вони поїхали прямо в лікарню. Найбільше боялися, що горошина могла бути не одна.
Черговий ЛОР вивчив принесену «рослину», вислухав розповідь, після чого уважно оглянув ніс дівчинки і зробив рентген. Ніяких сторонніх предметів він, на щастя, не виявив.
На подив батьків, на питання про те, як таке могло статися, лікар відповів, що людський організм дуже доброчинне середовище для проростання рослин і таке іноді трапляється.
– Добре, що через ніздрю вийшла. Найгірше, коли всередину проростає, – додав він наостанок. – Якщо дитина каже, що щось кудись засунула, треба перевіряти.
На щастя все закінчилося добре, без наслідків. В історії цій залишилася тільки одна загадка: де Світлана роздобула злощасну горошину.
