Холодний осінній ранок, дрібний дощ. Молоденька дівчина, зовсім ще дитина, загорнувшись в промокле покривало, тремтить від холоду і швидким кроком прямує в бік лісу. В руках вона тримає зовсім крихітний згорточок. Озираючись назад вона додає крок …
– Я люблю тебе!
– Я тебе теж, ми завжди будемо разом!
Тримаючись за руки, Оленка і Максим гуляли вулицями рідного села. Мріяли закінчити школу, вступити в один інститут, одружитися і жити довго і щасливо.
Оленка почала відчувати нездужання, особливо вранці. Що таке відбувається? Наташка, подруга Оленки, відразу зрозуміла: – Буде дитина …
Оленка побігла до Максима. – Ти що? Я ще школу не закінчив, у мене немає професії. На що ти хочеш жити? Єдиний вихід сама знаєш який. Оленка йшла додому, слова Максима досі не виходили з голови.
Незабаром її стан став помітний. Мама завела розмову з дочкою. Оленка не стала нічого приховувати, вони завжди були з мамою як подружки, розповіла все як є. Батьки, що покладали на дочку великі надії, пообіцяли Оленці, що все буде добре.
Оленка просить принести сина, але їх зустріч чомусь відкладають. Що таке? Що трапилося? Увечері, коли всі медсестри зібралися в сестринській, Оленка пішла хоч одним оком подивитися на сина. Проходячи повз сестринську, вона почула розмову … – Завтра потрібно все рано підготувати. Мати Оленки приїде за її сином. А Оленці завтра потрібно повідомити, що її сина більше немає.
Оленка не змогла стулити очей. Не чекаючи світанку, вона закуталася в покривало, взяла сина на руки і обережно спустилася у вікно палати першого поверху. Вона бігла, бігла і всю дорогу шепотіла синові: – Я тебе нікому не віддам!
За лісом було маленьке село, в якому жила бабуся Оленки. Оленка прибігла до неї, плачучи, розповіла все що сталося. Бабуся, притиснула Оленку разом з сином до себе: – Не плач! Я вас нікому не віддам!
Фото ілюстративне з вільних джерел
