fbpx

В черговий раз бігаю по засіках. Що приготувати на вечерю? Додаткові умови завдання: чоловік не любить молочне, старша дочка не любить м’ясне, а молодша не любить взагалі нічого, тільки нігті гризе

Єдине питання завжди одне: чим нагодувати сім’ю ввечері? Що покласти в ці три роззявлені дзьоби і у свій – четвертий?

Якщо вам здається, що питання надто просте, посилимо завдання: чим нагодувати сім’ю за три дні до зарплати? Ага, скисли? Можу заспокоїти: через три дні після зарплати прогодувати сім’ю не легше, ніж за три дні до. Чи то ще буде!

Шаркаюсь по кухні, розмовляю з каструлями, дивлюся на себе в дзеркало і очам не вірю. Колись у минулому житті я грала на піаніно «Турецький марш», читала Ніцше та ходила на виставки. Тепер я перетворилася на харчового робота. Будь-який предмет я оцінюю виключно за принципом його їстівності.

Карнизом йде кішка — неїстівна. Знизу сусіди — на їжу непридатні. На розі відкрився магазин побутової електроніки – кому він потрібний? З планшета борщу не звариш.

Хмари за вікном? Неїстівні, нехай летять. Пташки на гілці рохкають? Машинально перераховую пташок на калорії та кількість порцій. Пташки – це їстівне, тільки хто б їх упіймав, та й обскубувати нудно. Захід сонця над річкою? Абсолютно неїстівний. Картинна галерея? Проти мистецтва я нічого не маю, якщо по сусідству є бюджетна їдальня.

Колеги мені подарували квіти. Неїстівний подарунок, я б краще пельменями взяла.

В черговий раз бігаю по засіках. Що приготувати на вечерю? Додаткові умови завдання: чоловік не любить молочне, старша дочка не любить м’ясне, а молодша не любить взагалі нічого, тільки нігті гризе. Ломай тепер голову над холодильником. як ламала вчора, завтра та післязавтра.

З їстівного спостерігаються крупа, макарони, картопля, соняшникова олія, овочі, сметана, яйця та якісь кістки…

Питання на мільйон: як змішати ці інгредієнти у такій послідовності, щоб увечері люб’язне сімейство не завило: «Шо, знову це?»

Навмання набираю Любкин номер. – Привіт. Як сама? Що ввечері готуєш? Привітай, у мене знову продовольче питання.

– Випередила? — каже Любка. – Я тобі з тієї ж теми дзвонити хотіла. А в інтернеті нічого нового не нарила?

— На жаль і ах, — говорю.

– Рукава.

— Це ж неїстівне!

— Знаю, — каже Любка. – Жую рукав і думаю: може, млинців загорнути?

— Млинці в мене вчора були, — зітхаю я.

— Картопельки посмажити із сальцем?

— Позавчора була.

– Кашку? Фрикадельки? Капусточку?

— Від кашки вередує чоловік, від фрикадельок – старша.

– Як я тебе розумію! — каже Любка. – Моя фантазія теж зникла. Напевно, від безнадії зварганю картоплі по-селянськи з м’ясом…

– Так-так-так, – я приймаю бойову стійку. – Рецептик – до студії!

– Який там рецепт? М’ясо, сіль, вода та картопля.

— Нудно, Любо. Де особливість, де драйв? Треба хоч помідор покришити.

— З томатами страва буде вже іспанською. А з перцем – по-грузинськи. А з оливками – грецькою…

— А з журавлиною – по-чукотськи? Оливок немає, але журавлина морожена десь була. Гарна така … куди б її діти?

— Давай про щось абстрактне? – пропонує Любка. – Концерт по другому вчора не дивилася?

— Не дивилася, — говорю. — А там щось їли?

— Ні, тільки співали. А ти знаєш, що Федькіну до санаторію відправили?

– Ні не чула. Цікаво, що там у них на вечерю?… Тобто рада за Федькіну, звісно. Зате від кухні тиждень відпочине, щаслива.

— Я їй теж заздрю. А ти чула – Юрков учора говорив…

— Говорити і я вмію. Ближче до діла, Любо! Він у цей час їв щось?

– Йому не можна, він же на роботі. На рибалці поїв – і вистачить.

Закінчивши плідну розмову з Любкою, навмання гортаю бульварний роман. Кохання… і жодного слова про те, що можна приготувати на вечерю з кісток, картоплі та журавлини! Цілком ніякий роман, хто його писав?

І не треба мені про біткоїни, екологію, відпустки… Людство зациклене на нісенітниці. Ось чарівною дурницею воно стурбоване, слово честі.

You cannot copy content of this page