– Ось, візьми… Мама хотіла, щоб він був у тебе, – додав чоловік. – У мене? Для чого він мені? – Марина здивовано дивилася то на чоловіка, то на горщик, не розуміючи, що відбувається
Коли Марина зібралася заміж за молодого чоловіка з села, батьки спочатку намагалися відговорити.
– Марино, Остап нам навіть симпатичний, але ви з ним різні зовсім, ти не зможеш так жити, – казала їй мама.
А тато хмурився, Остап йому сподобався, хлопець серйозний, разом із її донькою навчається в університеті. Багато відомих людей родом з села, і що?
– Ти дарма так її підтримуєш, Марина три мови знає, вона в музиці добре розуміється, вірші пише, ну яке село, Юрій! Закоханість пройде і вони перестануть розуміти один одного, який би чудовий Остап не був! – засмучувалася Людмила Олексіївна, розмовляючи з чоловіком.
Але Юрій Миколайович із зятем порозумілися, і Марина з Остапом одружилися. Людмила Олексіївна переживала сильно, що Марина майже відразу стала при надії.
– А як же кар’єра? Ти ж так хотіла викладати в університеті, як наш батько?
Але Марина тільки сміялася над маминими переживаннями.
– Мамо, дітей краще приводити в світ, коли молода. А своє я досягну обов’язково, у нас же все життя попереду!
Але коли Марина після появи дитини ще й вирішила у село поїхати до свекрухи на все літо, Людмила Олексіївна зовсім засмутилася.
– Та куди ж ти з малою дитиною зібралася? Там і умов ніяких немає, мабуть і туалет на вулиці.
– Мамо, треба їхати бо Остап у свого батька в бригаді поки що працюватиме.
Свекруха Зінаїда Ігорівна прийняла Марину добре. Тільки зрідка над Мариною любила посміюватися, до чого дівчина смішна, та наївна: води з колодязя не пила, дивується яка вона смачна. З яблунями в голос розмовляє, ось дивачка.
Старалася, по господарству Марина та допомагала свекрусі, тільки ось, добра вже занадто.
Вранці ні світ ні зоря Марину будив плач дитини, він хотів їсти. Марина хапала сина на руки і бігла на літню терасу його годувати, щоб не будити свекруху зі свекром та Остапа. Їм ще рано на роботу вставати.
Вдома то свекруха свого чоловіка діставала і ганяла: – Іване, ти що знову на дивані вже примостився? Ось ледар, а ну йди хоч в курей почисти чи кролям трави привези з річки. Так і хоче лягти, ти запам’ятай, Маринко, чоловікам не можна волі давати, ледарі вони!
Спочатку Марина заперечувала їй, хотіла за свекра заступитися. У неї самої батьки ніколи не сварилися один на одного.
Але потім зрозуміла, що це марно, свекруха так звикла, та й Галина, дружина старшого брата Остапа Миколи, така ж була.
І Зінаїда Ігорівна Марині, за приклад Галину ставила.
– Марина щось тиха, надто несварлива, незрозуміла якась. На чоловіка свого Остапа не свариться, хіба так можна, чоловіка треба в руках тримати, а то розслабиться підтакувала ще свекрусі Галина.
Марина для неї була чужа, незрозуміла. Але коли Марина їй одного разу свої вірші прочитала, свекруха раптом розплакалася:
– І нащо ти за Остапа мого вийшла, та хіба ти йому пара? Не втримати тобі його, шкода мені тебе, ось що, Марина, малохарактерна ти, життя не знала!
Але коли свекруха зі свекром старі зовсім стали, тільки Марина їх і доглядала, годувала та допомагала.
Галина швидко змоталася до себе, як свекруха занедужала. Послалася на справи, голосно на весь дім сварилася на свого Миколу, що знову побачила з оковитою, та на синів своїх.
– Що не чиста правда, як це так, що в Остапа та Марини і робота чиста, і заробітки хороші, і слухняні діти? – говорила при людях Галина.
А зі свекрухою та свекром до останнього дня була Марина, а Галина потім одразу прибігла. Кинулася гроші шукати у матері, і Марину стала з хитрощами звинувачувати.
Все, що на рахунку накопичила свекруха, Остап та Марина віддали Галині з Миколою. І будинок їм залишили, адже у них у місті квартира велика і дача за містом є.
Так і вийшло, як Галина хотіла, і гроші і дім з усіма речами Галині дісталися. Досі до них, як приїдеш, у них і фіранки висять Зінаїди Ігорівни, і каструлі її на кухні, і постільну білизну нову, що жінка берегла, Галина собі залишила, все в хід пішло.
– Буду ще витрачатися, не викидати ж нове, – бурчала та виправдовувалась Галина
. – Свекруха багатства не залишила, ганчірки та каструлі, та будинок старий. Мабуть, Марині і Остапу таки гроші віддала! – знову жалілася Галина , ходивши по селі.
Невдоволена Галина всім, що їй не дай, мовляв, не дала їй свекруха нічого путнього.
А Марина на згадку про свекруху всього то й взяла горщик глиняний старовинний, що їй завжди подобався, як із казки він був. Та каблучку срібну зі шматочком гірського кришталю, що Галя забракувала і не хотіла брати.
Марина каблучку на згадку про свекруху носить. Адже прийняла її Зінаїда Ігорівна, незрозумілу і не сварливу, за мірками свекрухи.
А Марина їй двох онуків та одну онучку привела в світ, Дарина бабусина улюблениця, до останнього дня бабусі допомагала. А Дмитрик та Михайлик у діда Івана перші помічники були, хоч і мама у них міська.
Марина у школі викладає, а Остап– начальник цеху на заводі. І без жодних сварок і прирікань вони живуть, просто люблять і поважають одне одного.
На кухні у Марини стоїть на згадку про свекруху горщик глиняний. Діти знають від мами, що цей горщик – чарівний. І щоб у їхньому житті не траплялося, у них завжди буде дах над головою та голодними не залишаться.
Тому що бабуся Зінаїда Ігорівна бачить їх зверху, і в усьому допомагає родині сина Остапа та улюбленій невістці Марині.
Свекруха тепер знає, що Марина не малохарактерна, просто її сила в справжній любові до близьких.
Чому, на ваш погляд, свекруха спочатку не могла прийняти Марину такою, якою вона є?
Віра Лісова
