У мене все було, як у багатьох: шлюб по ранній любові, двоє дітей, квартира, машина, дача, рудий кіт. Те, що час зпливає, я розуміла тільки дивлячись на дітей. В іншому дні були досить одноманітні. Поки мій чоловік не завів собі коханку, що я помітила за однією простому ознакою. Перший стільниковий телефон у чоловіка з’явився в 2001 році, з того часу жодного разу не було такого, щоб він ставив його на беззвучний режим.
Сталося подібне вперше тільки в цей період. Телефон стояв навіть не на вібрації, а повністю на беззвучному режимі. Йому часто доводилося передзвонювати друзям і колегам. Тоді я відразу зрозуміла, що з’явилася причина щось приховувати. Стала за ним уважніше спостерігати. Помітила й інші ознаки.
Відповіді про свою зайнятість надто чіткі, ніби готувалися заздалегідь. Почав активно питати, що купити додому, заїздами в магазин пояснював деяку нестиковку за часом. Сучасні смартфони з відбитком пальця – дивний захист. Чоловік спить міцно. В один день, коли вже набралося достатньо ознак зради, я зважилася на перевірку, взяла телефон чоловіка, доклала до пальця, отримала доступ. Довго не сиділа, від перших рядків у дипломатичному листуванні з якоюсь Кариною захотілося вити від безвиході.
Щоб не влаштовувати вночі істерику, я пішла випити заспокійливе. Спробувала пробудити тверезість свого розуму. Оцінити варіанти розвитку подій. Моє життя вже ніколи не буде колишній, я до такого не була готова абсолютно. Я малювала собі картину, як ми з чоловіком на дачі зустрічаємо в старості радісно онуків. А тут: «Я люблю тебе, Риночко!»…
Мій тато вчив мене завжди зберігати обличчя. Тому я вирішила для себе, що спочатку продумаю всі варіанти більш ретельно, а потім спокійно поговорю з чоловіком. Він не став заперечувати, намагався щось пояснити про причини, але я не слухала, дивилася на нього, а ніби крізь, одний біль. Вирішили, що дочекаємося канікул, коли діти поїдуть в табір, там будемо по розлученню вирішувати і про переїзд думати, а поки чоловік жив на дивані.
Десь через тиждень пообіді пролунав дзвінок у двері, там чоловік приємної зовнішності: – Емм, Ви Світлана?
– Так.
– Я Дмитро, не думав, що Ви така …
– Я Вас не розумію, з якого питання?
– Вибачте, я просто уявляв Вас інакшою. А Ви така приємна … Чоловік все-таки зібрався з думками, виявилося, що він чоловік тієї самої Карини, в яку закоханий мій чоловік. Прийшов саме до мене, вважав, що ми добре зможемо зрозуміти одне одного. Очікував побачити якусь стару гримзу, замучену життям.
Довго з ним проговорили. Ніколи не думала про те, а як чоловіки переносять жіночій зраді. Не думала, що і їм так важко. Постаралася його підтримати, порекомендувала заспокійливе, переживає сильно за дочку, що дружина обмежить в результаті спілкування з нею. За нашою першою розмовою промайнуло дві години. Непомітно і легко. У мене було відчуття, що я на дні життя вже не одна.
Йому було так важко, що я переключилася. Ми домовилися ще про одну зустріч, потім про іншу. Я дивувалася тому, наскільки ми відкриті однеодному. Напевно, в цій ситуації ніхто, крім Дмитра, так звали чоловіка, не міг мене зрозуміти по-справжньому.
Розлучення і ще розлучення. Ми обоє попрощалися з минулим. Минуло все гідно. Домовилися якийсь час з Дмитром не контактувати, дати самим собі якийсь час привести думки в порядок. Я поїхала у відпустку. Побачила нарешті гори, про які так давно мріяла. Я заспокоїлась.
В аеропорту мене зустрічав Дмитро, я просто підійшла і обняла його. Ми разом вже другий рік, біда принесла мені щастя. Життя, ти – дивовижне! Колишній чоловік розлучився з Кариною через кілька місяців. До сих пір пише мені, що шкодує про все і хоче повернути. Але ні, я під чарами Дмитра, він моє чудо, а минуле в минулому.
Фото ілюстративне
