В один прекрасний день я прийшла з роботи і не застала Володі на звичному місці за комп’ютером. Хоча комп’ютер працював і відкритий сайт однокласників. Підійшла та там і сіла від несподіванки і огиди

З Володимиром ми познайомилися в інтернеті, листувалися кілька місяців. Працював він у приватному цеху, шив шкіряне взуття. Ну принаймні так розповідав, вже і не знаю правда це була чи ні. Жив він у сусідньому місті, зустрічалися у вихідні.

Одного разу Володя приїхав серед тижня, прикрили його цех, вільного часу більше ніж достатньо, каже давай разом жити. Тільки грошей на це разом ну зовсім у нього немає. Мені було майже тридцять, було таке велике бажання нарешті влаштувати своє семейнле щастя, що очі мої заполонила рожева пелена …

Я орендувала у нашому гуртожитку кімнату, купила диван, холодильник, телевізор. Так, на дещо з техніки довелося взяти кредит. Володя купив електроплитку. Стали жити. Через деякий час мене багато чого з нашого такого проживання почало напружувати і найголовніше – відсутність у нього роботи і швидке випаровування моєї зарплати.

Одягатися він хотів тільки в фірмових магазинах, а я, вибачте, за півроку спільного проживання білизни нової собі не купила. Поїсти теж любив ситно – то соляночка, то мясце запечене … Працювати Володя лінувався.

А в один прекрасний день я прийшла з роботи і не застала співмешканця на звичному місці за комп’ютером. Хоча комп’ютер працював і відкритий сайт однокласників. Підійшла і подивилася. Там Володька мене на чому світ стоїть проклинав, виливав душу якійсь дівчині, яка я (тут я пропущу ті нецензурні слова) … Де стояла там і сіла я тоді… В цей час Володя вийшов з ванної.

– Ну привіт, дорогенький.

З якими скандалами і докорами я того нахлібника виселяла то уже цирк був. Але плитку свою на одну конфорку він забрав, сам же купував.

Фото ілюстративне – goodfon.ru