– Валько, накривай на стіл, ми приїхали подивитися Київ і будемо жити у вас 3 тижні, – заявили нахабні родичі чоловіка.
З того часу, як Валя переїхала до Києва, вона ніби потрапила в інший світ. Метушня столичного життя, шалений ритм. Усе це разюче відрізнялося від розміреного плину життя в їхньому маленькому провінційному містечку. Там усі одне одного знали, і могли без попередження в гості прийти. А тут Валя почувала себе крихітною піщинкою в безмежному океані людей і подій. Але вона не скаржилася. Київ подарував їй головне – зустріч з Олександром.
Познайомилися вони випадково, в парку. Валя поверталася з магазину. У неї скоро мав бути день народження, і вона йшла з двома величезними пакетами продуктів. Олександр сидів на лавці, заглиблений у книжку. Ну і, звісно, на її везіння, один із пакетів порвався.
Чоловік одразу підскочив, почав Валі допомагати. Слава богу, ще нічого не розбилося. Олександр поклав продукти Валентини до свого рюкзака й провів дівчину додому. Дорогою в них сам собою зав’язався розмова. Олександр багато жартував. Валя, не помічаючи того, поступово розслабилася.
І в підсумку проговорили до самого вечора, аж поки не почало темніти. З того часу стали нерозлучними.
Олександр, як і Валя, був родом із невеликого містечка. Він уже давно перебрався до столиці й побудував тут успішну кар’єру архітектора. У нього була своя невелика квартира. Туди Валя й переїхала за кілька місяців стосунків. А там і весілля не змусило себе довго чекати. Запросили найближчих. Приїхали Валина мама й старша сестра, кілька друзів, ну і родичі Олександра, звісно.
Сімейне життя в них було спокійне. Вони майже не сварилися і стосунків не з’ясовували. Обидва були не конфліктні. Валя влаштувалася на роботу в невелику фірму неподалік від дому. По вечорах вони разом готували вечерю й дивилися фільми. А ще жінка дуже мріяла про дітей.
Олександр же не поспішав з цим питанням. Він вважав, що спочатку треба стати на ноги, забезпечити надійний тил, і тільки потім думати про дітей. Валя не сперечалася.
Так минуло вісім років. За цей час Валя встигла звикнути до Києва, обзавестися друзями. Вона полюбила це місто з усіма його плюсами й мінусами. А от з родичами чоловіка стосунки якось не склалися.
Олександр був єдиною дитиною в сім’ї, і батьки його дуже опікали. Клавдія Петрівна одразу незлюбила Валю. А Дмитро Євгенович, тихий і непомітний чоловік, у всьому танцював під дудку дружини й не смів їй перечити.
Валя спочатку намагалася налагодити стосунки зі свекрухою, але невдовзі опустила руки. Клавдія Петрівна була непохитна.
– Ну що ти знайшов у цій простоті? – бурчала вона на сина. – Ні роду, ні племені.
– Мамо, припини! – суворо обривав її Олександр. – Валя – моя дружина. Вияви хоч краплю поваги.
– Та яка повага може бути до цієї… – Клавдія Петрівна не знаходила слів. – Приїхала зі своєї діри, зачарувала тебе.
– Мамо! – Олександр підвищив голос. – Припини негайно! Тобі не соромно?
– Мені соромно? – Клавдія Петрівна скипіла. – Та ти подивися на неї! Така вся ділова, у столиці прижилася! А сама хто?
Хоча й самі вони в Києві були приїжджі, але Клавдія Петрівна вважала себе місцевою. Загалом, із сином вони часто через Валю сварилися. Так і жили. Бачилися рідко, по святах та в дні народження. Валя намагалася триматися привітно-відсторонено, свекруха ж і не думала приховувати свою неприязнь.
Та й родичі в Олександра були не найприємніші люди. Але з ними у Валі хоч якось нібито стосунки складалися. Та тільки не думала вона, що ті колись обнагліють…
– Валько, накривай на стіл, ми приїхали подивитися Київ і будемо жити з вами 3 тижні.
Валя розгубилася. На порозі стояли тітка Галя з дядьком Толею. Вона бачила їх силою рази два на сімейних святах.
– Здрастуйте, – тільки й змогла витиснути з себе Валя.
– Ну, чого встала, як нерідна? – прогуділа тітка Галя, відсуваючи плечем ошелешену Валю вбік. – Ми ж з дороги, їсти хочемо! Давай, ворушися!
Дядько Толя, грузний червоношкірий чоловік, мовчки протиснувся в квартиру, волоча за собою дві величезні валізи.
– Так, ну ти давай, накривай на стіл.
Від обурення у Валі перехопило подих. Це що ще за нахабство?! Приїхати без запрошення й розпоряджатися в чужій квартирі?
– Тітко Галю, – почала Валя, намагаючись говорити якомога спокійніше, – ви ж розумієте, що в нас не готель.
– А ти, Валечко, не мудруй! – обірвала її тітка Галя. – Рідня ми вам чи ні? Сашко сам нас запрошував у гості, коли зручно буде. Ось, зручно стало.
Валя тільки руками сплеснула. Запрошував він! Мабуть, сто разів пошкодував би, що обмовився таким реченням, знаючи свою тітку. Запрошення запрошенням, але без спросу так ввалюватися. І заявляти, що на три тижні залишитеся!
– Ну гаразд, – Валя вирішила поки не розпалювати сварку, – влаштовуйтеся. Я зараз чай поставлю.
Валя пустила в хід усю свою природну ввічливість, аби хоч якось згладити ситуацію. Накрила на стіл, намагаючись не зважати на безцеремонну поведінку непроханих гостей.
– Ну, розповідай, Валюшо, – почала допит із пристрастю тітка Галя, коли перша тарілка була знищена, – як живете-то? Квартира-то у вас, дивлюся, маленька. Не розбагатів ще Сашко?
Валя ледь стрималася, щоб не відповісти колкістю.
– Нормально живемо, – буркнула вона, прибираючи зі столу.
– А діти коли будуть? – не вгамовувалася тітка Галя. – Невже Сашко по чужих жінках бігає?
– Тітко Галю! – не витримала Валя. – Припиніть, будь ласка!
– Гаразд-гаразд, мовчу, – хмикнула тітка Галя.
Увесь вечір Валя почувалася як на жерлі вулкана. Здавалося, що з хвилини на хвилину ситуація вийде з-під контролю. Тітка Галя з дядьком Толею, не зважаючи на неї жодної уваги, господарювали вдома. Коли повернувся Олександр, Валя вже була на межі нервового зриву.
– Сашенько, племінничок! – кинулася йому на шию тітка Галя. – Як же ми раді тебе бачити!
Олександр розгублено обняв тітку.
– Здрастуйте, – витиснув він.
– А ми до вас у гості приїхали, – радісно повідомила тітка Галя. – На три тижні! Подивитися Київ, ну і з вами побачитися, звісно!
Олександр занімів. ТРИ ТИЖНІ?! Та йому за тиждень важливий проєкт здавати, треба працювати день і ніч! Коли з ними тягатися? Та й взагалі, як можна було заявитися ось так, без попередження?!
– Три тижні?! – видихнув Олександр.
– Так-так, Сашенько. Ми ж скучили! Та й подивитися на столицю хочеться. Ти ж сам нас запрошував.
Олександр кинув на Валю розгублений погляд. Та мовчки знизала плечима.
– Тітко Галю, та мені ніколи зараз. Проєкт здавати треба.
– Та годі тобі, Сашенько, – відмахнулася тітка Галя, – яка там робота? Встигнеш іще. А ми ось, може, не скоро до вас знову приїдемо.
Коли родичі влаштувалися й побігли гуляти, Валя чоловіка спитала:
– Це що зараз було?
– Сам не знаю, – Олександр безпорадно розвів руками. – Ніколи б не подумав, що вони ось так візьмуть і приїдуть.
Наступного ранку тітка Галя почала будувати плани на найближчі дні.
– Так, значить, сьогодні їдемо на Хрещатик, потім на Подол. Ще обов’язково потрібно у Ботаничний сад і обов’язково в ТЦ “Лавіна” на шопінг. А ви нам усе оплатите. Ви ж місцеві. А в тебе, Сашко, робота престижна.
– Ви хоч уявляєте, що просите?! – не витримав Олександр.
– Та годі тобі, Сашенько, знайдеш ти гроші.
Родичі розвернулися на повну котушку. Вони гуляли містом, а вдома діяли Олександру та Валі на нерви. І грошей вимагали. Вони ж із провінції, бідні. А племінник у них влаштувався добре. І в один момент, коли тітка Галя без спроса взяла банківську картку Олександра, той не витримав.
– Годі! – гримнув він так, що тітка Галя скинула. – Ми вам не прислуга й не турагенство!
Він дістав із гаманця гроші й кинув їх на стіл.
– Ось вам на готель. Завтра ж з’їжджаєте. Інакше я сам вас виставлю за двері!
Тітка Галя очманіла від такої нахабності. Дядько Толя пробурчав:
– Сашко, ти чого це? Рідня ж усе-таки!
– Яка ж ви рідня, коли поводитеся, як дармоїди?
Непрохані гості повозилися, але зібрали речі й поїхали. У квартирі запанувала бажана тиша.
Цей випадок, хоч і добряче потріпав Валі та Олександру нерви, але тепер із родичами стосунки вони вибудували нормальні. А за рік, нарешті, в них з’явився Антон. І навіть Клавдія Петрівна після цього стала до Валі краще ставитися.
