Варто мені просто по вулиці пройти – слідом чую шепотіння і осуд. Підозрюю, що заспокояться вони тільки тоді, коли зaгризyть мене остаточно

Немає молодим, красивим дівчатам життя в селі. Навіть якщо хочеться там жити, подобається робота, уклад, виходить побут організувати – не дадуть життя, витравлять.

Я живу в селі з народження, зараз мені 26 років, і зараз мене тpyять з усіх боків. Так вийшло, що я, провчившись в місті, повернулася додому, в рідні краї і влаштувалася на роботу в Будинок культури.

Перший час після повернення всі були тільки раді – однокласниці, старі шкільні друзі. Сприйняли з радістю, здорово ж, що є з ким поговорити, до кого в гості прийти. Я зайняла рідну домівку (мами, на жаль, пару років тому не стало, батька – ще раніше), почала приводити його в порядок, облаштовуватися. Одній жити легко, спокійно. Робота в основному вечорами, вдень – сон, готування, прибирання, в літню пору город. Провела собі інтернет, купила техніку, довелося, правда, в кредити влізти, але нічого, потихеньку виплачую. І все було добре, поки, мабуть, не встала я місцевим панночкам, як кістка поперек горла.

Справа в тому, що я – гостинна і товариська. На вихідних завжди до себе запрошую старих шкільних друзів і подруг, а іноді вони самі приходять, без запрошення.

Читайте також: Доля не позбавлена ​​іронії. Мені здається, що вищі сили є, і вони мене карають! З дружиною боїмося заводити другу дитину

Спочатку почали просто мене звинувачувати в тому, що я одружених і заміжніх споюю (багато однокласників уже сім’ями обзавелися), потім і зовсім чутки пішли, що з хлопцями я тихцем від дружин сплю. Я свою помилку усвідомила, перестала в будинку збирати людей, тільки родичі вдень ​​іноді заходять, і все.

Але по роботі мені доводиться дискотеки проводити, а туди знову-таки, не тільки школярі приходять. Чутки стали розростатися, як снігова куля. Щотижня я чую про себе нову плітку: реагую на них з гордо піднятою головою, але вдома плачу навзрид, тому що прикро. Зі мною перестали спілкуватися молоді дівчата в селищі, навіть старі подруги. Варто мені просто по вулиці пройти – слідом чую шепотіння і осуд. А деякі навіть голосу не знижують, обзивають, кажуть, щоб провалювала з села. А я не можу виїхати – мені нікуди, та й робота подобається, тут будинок свій, родичі, а в місті що?

Нещодавно зателефонувала найкраща подруга, єдина, з якою вдалося зберегти нормальні відносини, і каже, що на пошті слух пустили, ніби я з чоловіком своєї тітки розважалася в машині. А він старший за мене в два рази! Всі очі виплакала, вже крім магазину і роботи з дому не виходжу, в інтернеті всі друзі, а в реальності – одні акули. Підозрюю, що заспокояться вони тільки тоді, коли зaгризyть мене остаточно.

Джерело:

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram