Швидка та вправна невеликого зросту жіночка робила все вміло і легко з привітною усмішкою обслуговувала покупців у невеличкій але затишній піцерії. Борис з приємністю слідкував за нею він вже з’їв шматок запашної піци запив її колою але все не йшов, спостерігав за жінкою.
Люди заходили і виходили, віталися з нею дякували, жартували приємна домашня атмосфера настояна на щойно витягнутій з печі піці та щирій усмішці її господині не давала йому піти геть.
Ну як він зможе їй сказати: ” Ваш чоловік з моєю дружиною, смішно а я тоді хто “рогатий лось”, що прийшов поплакатися”
Не знаходив слів не знав як і з чого почати щоб сказати цій італійці про зраду, відкрити їй очі Борис не наважувався, соромився, роздумував і сумнівався чи треба і кому від цього полегшає. Він вже який день ходить, ніяк не перетравить цю гидку новину, що потрощила всі його сподівання.
Через ті кляті гроші Марина зробилася невпізнавана. Це була інша жінка, разючі зміни зробили її невпізнанною, все стало не так, інші живуть краще, мають більше, подорожують, купують автомобілі.
А вона бідна подивилася життя за кордоном і як сказилася стала сама не своя.
Спочатку поїхала Марина а потім і Борис не хотів залишати її на довго саму, та хіба можна все передбачити.
Якби знав де впадеш то й соломки підстелив би. Після одруження Марина задумала хату будувати а Борис й не проти вмів все зробити своїми руками. Він мріяв відкрити свій ресторан, мав спеціальність кухаря і дуже любив цю справу тому думка про будову хати поруч з рестораном обом була до вподоби.
За весільні гроші купили стару хату біля траси. Опинившись в Італії Борис пішов працювати на будову дякуючи кумові що допоміг влаштуватися бо з роботами для чоловіків в Італії непросто.
Тому перебирати не доводиться, Марина прибирала хати, прасувала та доглядала за двома старенькими все склалося в них добре, обжилися та завели нових друзів. Життя на чужині стало знаходити свої принади внесло свої корективи і певні зміни до яких вони обоє вже призвичаїлися.
Де той Марко взявся як кажуть на Борисову голову. Він же і жінку має он яку гарну та проворну, чого йому ще треба так подумки лаявся Борис пробував поговорити з Мариною.
Закохалася так сильно що світ без нього не милий, сказала як відрізала. А йому як жити далі? Марина розлучитися надумала.
Борис десь в глибині душі думав, що перешумить та й пройде а там дивись і налагодиться життя, ще якось склеїться приїхали сюди щоб будувати спільне майбутнє але он як рухнуло, все.
Одні розвалля від мрій залишилися, Борис втратив сон але Марині було не до нього не бралася робота, не радували зароблені гроші щоб та Італія пропала, через неї я втратив свою сім’ю- злостився Борис, минали дні але нічого не мінялося,
Марина бігала на побачення щаслива і весела до Бориса “гавкала” виживала з дому, нетерпіла.
Борис перейшов жити до хлопців третім у маленьку кімнатку але коли життя не миле то не до таких дрібниць де спати, і що їсти.
Дні стали нудні і монотонні, робота – ліжко – робота, Борис був незвичний до гуртожитського життя, страждав від галасливої компанії, він часто гуляв, бродив вулицями безцільно і самотньо.
Заходив у піцерію, господинею якої була Стефанія жінка Марка, як виявилося і чого тому Маркові треба маючи таку працьовиту та гарну жінку.
Борис ніколи не розумів, чоловіків що при добрих жінках шукали собі розваг на стороні. Стефанія привітно усміхалася легко та швидко обслуговувала покупців, Борис стежив за жінкою, йому подобалася він смакував шматочком запашної піци і не міг позбутися тих дурних думок, що нав’язливо лізли в голову, не залишали його ні на мить.
Що його робити вже в котрий раз, Борис питав сам себе і не знаходив відповіді. Ось розповім Стефанії про її Марка – роздумував Борис.
А там що буде, чому він має сам бути але мовчав не мав сміливості, не міг, не знав чи треба це робити.
І що це змінить якщо її Марко “швендіє” по чужих жінках, то хіба вона щаслива з того, хіба винна мабуть і їй не з медом жити з таким чоловіком а тут ще й він хоче їй насолити хоче розповісти.
Що її чоловік йому сім’ю розбив, а може й не розбив бо не було чого бити, Марина завжди була ласа на гроші все їй було мало дітей не хотіла бо ще не стали на ноги, планували що спочатку обживуться а потім за дітей подумають.
Зараз Борис розумів що вже не буде ні дітей, ні ресторану, ні сім’ї, ні хати, ні Марини, приїхали сюди і тут все й закінчилося.
Борис знав що міг знайти тут і молодшу і гарнішу за Марину але не мав тієї вдачі, щоб гуляти тому навіть у неділю не спішив на площу, бо не хотів не міг обдурювати чиїсь сподівання, гуляв містом знаходив тихе місце сидів собі і думав.
Одного вечора Борис побачив як заплакана Стефанія зачиняла свою піцерію він вже хотів було підійти до неї але не наважився, вона йшла дорогою і витирала сльози, несла в руках якийсь пакунок і сумку ішла не вибираючи дороги,
чимось засмучена і стривожена.
В якусь мить з нею порівнявся мотоцикл і хлопчисько що сидів ззаду рвонув з рук жінки сумку Стефанія зойкнула і впала, Борис в три стрибки наздогнав мотоцикл і рвонув його на себе два хлопчиська не чекаючи такого впали на дорогу.
Чоловік підібрав сумку Стефанії і підійшов до жінка, вона пробувала звестися на ноги але з переляку не могла піднятися
Борис підхопив її і підвів до лавки що була поруч Стефанія. Дивна штука життя а жінка дуже налякана – думав Борис шкода її не пощастило Стефанії.
Він простягнув їй сумку і пакунок але зрозумівши що вона не може е нести ніяково посміхнувся: ” Я понесу сам” – Стефанія дивилася на Бориса здивовано.
” Дякую, Ви мій рятівник, мені шкода що вам довелося так довго мене чекати, ви вибачте”
Борис заперечив: ” Не переймайтеся все добре, завтра субота вихідний день то я ще встигну відпочити”
“Мені обличчя ваше знайоме, ви звідки?” -спитала жінка. Борис відповідав на запитання і почувався ніяково коли Стефанія почула що він з України її обличчя на мить вкрила ледь вловима тінь. Борис підсвідомо здогадався що вона не дуже любить українців. Він навіть міг зрозуміти чому приїхало таксі. Борис хотів попрощатися але Стефанія попросила його щоб він з нею поїхав до неї додому і допоміг її двері відчинити бо в неї рука болить.
Микола піднявся разом з Стефанією на третій поверх відчинив двері і повернувся щоб піти.
Але Стефанія сказала: “залишайтеся тут до ранку місце є я вам буду вдячна бо якось страшно самій “.З’явилося якесь ледь вловиме розуміння щось спільне зблизило двох людей які досі не були знайомі.
Спати Борису не спалося, думки не давали спокою який вибрик зробило життя ось він тут може все їй розповісти. А де Марко Стефанія не говорить про нього наче його не існує ніяких чоловічих слідів і речей навіть у ванній
кімнаті.
Виявляється жінка виявила свого зрадливого чоловіка і вже подала на розлучення, одне тільки Стефанія не знала, що коханкою її чоловіка була дружина Бориса. І чоловік вирішив її про це все ж не говорити.
А ви на чиєму боці?
Віра Лісовій
