Я ніколи не любила примушувати себе до заняття тим, що мене не цікавить. Одинадцять класів школи закінчила з низьким балом, вічно переступаючи через себе, так як дійсно цікаві предмети можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Як і багато, купилася на обманку, що студентські роки – особливі, що там все інакше і взагалі чудова пора, де працюєш заради мети в житті. І, в принципі, не можу заперечувати, дійсно, все йшло досить гладко: мінімум непотрібних для професії предметів з невибагливими викладачами, які вимагали лише необхідне, і максимум знань про майбутню роботу і її специфіку.
З початком цього навчального року щось в мені надломилося. Я не встигла усвідомити момент, коли задумалася про те, що це все мені не потрібно. Те, що раніше викликало неймовірний захват, стало здаватися абсолютно незначним і безглуздим. Ця освітня система з її термінами та вимогами мене зламала.
Мені завжди подобалося вивчати матеріал самій, в зручному мені порядку, у відповідний час, коли з’являлося натхнення. І навіть спеціально пішла на те відділення, де не потрібно безглуздо просиджувати джинси в аудиторіях, а саме вечірнє, щоб використовувати відведені програмою години виключно для закріплення вивченого і необхідної практики. Але прогадала.
Зараз я з останніх сил змушую себе робити хоч щось, щоб просто не відчислили після найближчої сесії. Я не хочу вчитися по цій системі, я втратила інтерес до всього що відбувається і не маю ні найменшого бажання працювати за обраною професією. Вчитися залишилося всього нічого, але я ніяк не можу змусити себе взятися за голову і довчитися не стільки заради диплома, скільки заради вже витрачених на навчання грошей.
Не можу сказати, що перестала бачити прекрасне і цікаве навколо себе. Я все так же ходжу на різноманітні заходи, зустрічаюся з друзями і, в загальному, почуваю себе непогано, але я не можу сказати точно, чи приносить все це хоч якесь задоволення. У будь-якому випадку, в компанії я все та ж життєрадісна дівчина, яка не знає що таке смуток.
Не хочу засмучувати батьків подібними новинами (тим більше що в такому випадку наслухаюся від батька лекцій про те, що він знав, що все так і станеться), але, боюся, навіть якщо і залишуся в університеті, нічого хорошого це не принесе. Не знаю, як повернути ту любов до справи, адже тільки це могло б мене оживити. Зараз у мене взагалі немає ніяких цілей, я втратила себе.
Фото pixabay.com
