Марина не знає, як далі без нього жити. Якби Господь подарував їм хоча би ще одну маленьку зустріч. Тоді б жінка змогла сказати, як сильно любить його.
Вечори часто навіюють спогади про їхню першу зустріч. Марина в красивій сукні, в туфлях на підборах поспішала на корпоративну вечірку. І раптом перечепилася й упала. Напевно, в найбільшу калюжу міста. Але Мирон не розгубився і навіть не засміявся та одразу підбіг, допоміг підвестися.
Та вечірнє вбрання було зіпсоване. Хлопець люб’язно запропонував незнайомці зайти в дім, аби переодягнутися, проте Марина відмовилась.
Тоді наполіг, що проведе додому. Марина, зніяковівши, відмовила, хоча всією душею сподівалася, що хлопець не залишить її саму.
І він не залишив. Віддав свою куртку, а сам тремтів від холоду, хоча запевняв у протилежному. Якою ж цікавою видалася прогулянка додому. Мирон усіляко намагався відволікти дівчину від неприємності, що трапилася. І йому це вдалося.
Здавалося, що вони — старі добрі друзі, хоча познайомилися годину тому. Тоді Марина й закохалася в Мирона, в його щиру, непідкупну турботу та ніжність. Вона не раз чула історії про споріднені душі, та вважала це все маячнею. До зустрічі з ним. Той Новий рік вони зустріли вдвох. Але Остап понад усе любив Великдень!
“Немає величнішого свята на Землі, ніж воскресіння нашого Господа”, — завжди повторював, і лише поряд із коханим Марина змогла відчути справжню радість цього свята.
Дівчина ніколи не забуде затишку чоловікової оселі. Для затятого холостяка там було аж надто по-домашньому. Відчуття душевного тепла, яке невимушено витало в повітрі, завжди надавало їй сил і жаги до життя.
Обранець Марини одразу сподобався її батькам, а серце матері ніколи не обманеш. Вони побралися через три місяці після знайомства. Та, на жаль, надто мало часу для щастя їм було відміряно. Заради ще однієї миті з єдиним Марина готова на все.
Якби коханий тільки знав, що сниться їй кожної ночі. Та як боляче, прокинувшись, розуміти: це лише сон, і вона ніколи більше не відчує тепла рідних рук. Чужинці, які вдерлися на нашу землю забрали його. Та насправді Марина пишається чоловіком.
Просто їй нестерпно боляче жити далі. А ще боляче від того, що не встигла сказати про найголовніше. Їхня найзаповітніша мрія здійсниться — у них буде дитина. І жінка обов’язково розповість їй про найкращого в світі татка-героя.
Та що найбільше турбує жінку, то те, що вона вже не чекає та навіть боїться Великодня. Адже не знає, як святкувати його без нього.
Автор: Анна Соковита
