У мене є тітка-бібліотерка з іншого міста, а у неї дочка, моя сестра двоюрідна. Спілкуємось ми рідко, раз в рік на сімейні свята зустрічаємось. Сім’я їх звичайнісінька, мама – бібліотекар, батько на заводі працює, ніби й непогано заробляє. На життя їм вистачало, дача добре допомагала продуктами. Двох дочок на ноги підняли, вивчили.
І тут приїздить до нас в гості ця сама сестра з нареченим, на весілля запрошувати. Ну ми і раді за молодих, вітаємо, будемо і на святі.
Погостювали кілька годин, обдивились квартиру нашу і попросили мого чоловіка аби відвіз їх до інших родичів, бо самі вони в іншому місті заблукають. Чоловік погодився. повернувся пізно ввечері злий і стомлений.
Коротше, він весь день був візником цим, по суті, йому незнайомим людям. Сам заправив машину – їм таке навіть в голову не прийшло. А що його морально дістало – вони вирішили, що було б дуже добре, якби наш шикарний джип був їм за весільний лімузин. Чоловік відмовив.
Весь наступний тиждень мене діставали телефонними дзвінками моло не всі наші родичі. Приїхали батьки нареченої, мовляв. їм соромно, але прийшли нас слізно просити.
В підсумку: чоловік возив наречених, а я на своїй малолітражці – подружок нареченої. Нас це попросили самим машини квітами прикрасити, бо у молодих грошей обмаль.
Весілля було нехиле, я вам скажу, як для тих у кого грошей обмаль, – виїзна церемонія в старовинному замку, сукня на нареченій за 80 тисяч гривень. Я подумала – напрокат взяла. А ні – купили в авторському салоні! Ну добре! На сукню таку грошей вистачило, а на оренду лімузина і стрічок – ні?!
Ресторан теж заміський, з павичами і водоспадами. На столі – завал страв, суші, дичина і торт за 12 тисяч гривень. Молоді похвалилися, що у весільну подорож вони їдуть на якісь там острови, у них там бунгало зарезервовано. Всі подружки з заздрістю це слухали, а у мене промайнула думка, а чи не жирно для сім’ї з обмеженим достатком?
Коли в кінці гулянки прийшов час розрахунку за банкет, у батьків і молодих грошей виявилося мало. Вони в кутку розкрили конверти з подарунками, назбирали потрібну суму. У деяких конвертах знайшли сувенірні гроші або просто листівки … Загалом, по приїзду додому у них залишилося трохи грошей і кілька подарунків.
А завтра в подорож їхати! А грошей з собою взяти ніде – вони розраховували на суму, зібрану з гостей! Результат? Ми з чоловіком їм позичили! 500 доларів дали на подорож. Не могли ж ми молодим в день весілля відмовити! Отримали клятвені запевнення, що по приїзду через місяць борг повернуть.
Ми поїхали, молоді поїхали у весільну подорож. Далі була тиша. Через 3 місяці дзвінок від сестри. Я було грішним ділом подумала – борг повернути хочуть. Виявилося, якраз навпаки! Вона просила ще позичити їй грошей, так як у них немає чим вносити черговий платіж за кредитом (?!).
Виявилося, вони взяли в банку на весілля 400 тисяч гривень в кредит! Зарплати молодого чоловіка ледве вистачає на щомісячний внесок, дружина вже при надії і без роботи. Жити нема на що зовсім – сидять на шиї у батьків. А ще вони родичам іншим винні – кому скільки, і деякі настирливо просять повернення боргів!
Ми з чоловіком були приголомшені! Залізти в таку кабалу через сукню, фотографій і понти?Коротше, на слізні прохання сестри, ми їм дали ще 3000 гривень, сказали, даруємо безповоротно і той борг на подорож, але нехай більше до нас не звертаються.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
