Весілля планувалося через місяць. Батькам повідомили, обручки придбали. Гостей запросили. Все було за планом, якби не один випадок. Катерина вирішила зробити нареченому приємне

Роман і Катерина знали один одного майже чотири роки. З них цілий рік взагалі не бачилися. Тоді Роман тимчасово ніби розлюбив Катю, а потім знову повернувся і сказав, що жити без неї не може. Вона пробачила, прийняла його знову в своє життя. Почали жити разом. Були скандали і перемир’я, були сльози горя і радості, вони все переживали разом.

Роман був настільки компанійським, що в будь-якому оточенні у нього завжди знаходилися шанувальниці. Катю це дуже дратувало, але колись і вона була однією з них. Він мабуть з народження привабливий і від цього нікуди не втечеш. Тому мирилася з цим, але іноді Катя давала йому прочухана – для профілактики. Джерело

Коли подруга вперше розкрила їй очі, що Роман зраджує, не повірила. Списала все на його чарівність, ще й задумалась, а чи не хоче подруга її розвести з коханим. Вона згадала, як нещодавно їздили знайомитися до її батьків і переконала себе, що сумніватися в його невірності безглуздо.

– Який би чоловік зраджував жінці, плануючи весілля? – це був безперечний аргумент.

… Катерина вирішила зробити Роману приємне. Він, як завжди, після роботи ставив авто в гараж, і затримався там щось підпорядкувати. Останнім часом їх машина часто ламалася з незрозумілих їй, жінці, причин. Вона переодяглася в спортивний костюм, одягла кросівки і вийшла у двір. Так приємно пахло осінньою прохолодою і життя здавалося таким чудовим.
Дорогу до стоянки вона знала, тільки не знала точно номер гаража. Але вирішила, що знайде.

– Там має бути відкрито, адже він не буде сидіти в закритому гаражі, – подумала жінка, і сама зраділа своїй кмітливості.

Хвилин 20 і вона була на місці, от і металеві двері трохи прочинені, значить сюди. Вона заглянула всередину і крикнула:

– Коханий, ти мене не чекав?!

Дійсно її не очікував ні Роман, ні дівчина, яка так добре влаштувалася у нього на кoленках.

Поруч з ними стояла пляшка вина.

– Весілля відміняється! – відрізала Катя і зникла за металевими дверима.

Читайте також: Дзвінок у двері. Відчинив Артем. Його пройняв якийсь несамовитий острах. На порозі дому стояла Зоя. Нічого не розуміючи, запитав: – Ви до кого? – Я до вашої дружини, Артеме. Я – Зоя, яку ви обманули і покинули. За спиною Артема стояла Оля. Чоловік, зиркаючи то на неї, то на Зою, остовпів. – Які схожі риси обличчя! – схопився за голову Артем. – Ви що, може, сестри?

Далі вона дивилася, як він збирає речі, потім дзвонила подрузі. Плакала, що не вірила їй. Він пішов, і більше не дзвонив, ніби й не було до цих пір в її житті.

Минув час і дівчина зрозуміла, що вагiтна.

– У мене якась чорна смуга в житті, нещастя за нещастям, – скаржилася вона подрузі, розповідаючи про свою вагiтність.

– Не маєш рації ти, Катю, біла смуга тільки зараз і починається. Народити дитину – це найбільше щастя, – сказала подруга, і Катерина їй повірила.

Стала на облік в поліклініку і готувалася стати матір’ю. Батьки обіцяли свою підтримку, хоча і не бажали долі матері-одиночки для своєї дочки.
Вона сиділа під кабінетом лікаря, коли до неї підійшла Вікторія Павлівна. Привіталася, сіла поруч і, не дивлячись на її округлий жівoтік, який вже не можна було приховати під вільною одягом, запитала:
– Кого чекаєш – дівчинку чи хлопчика?
– Кого Бог дасть! – відповіла Катя і заглянула жінці в очі.

Вікторія Павлівна з однієї цієї точки зору зрозуміла, що це дитина її сина, Романа. На жінку, яка повинна була стати її свекрухою, Катерина не тримала зла. Поважала її завжди, віталася з нею на вулиці, навіть після розриву з Романом.
– Давай сходимо після прийому в кафе і поговоримо, – запропонувала жінка похилого віку.
Через півгодини вони сиділи за столиком і спокійно розмовляли про сумне минуле і світле майбутнє. Вікторія Павлівна розповіла, що її чоловік був за характером таким, як і син.
– Гyлял направо і наліво, а я молода була, очі засліпила любов. Нікому не вірила, хоча все навколо говорили про його зраду. А коли була вагітна, сама заcтала його з іншого, і куди вже дінешся? – почала розмову жінка і покликала офіціанта.

– чашечку кави і 50 грам кoньяка, будь ласка, – замовила вона, і продовжила:
– Я знаю, що таке виховувати дитину без батька, який не турбуйся, я допоможу тобі. Тим більше, в ньому тече і моя кpoв, – Катерина слухала псевдосвекровь і думала, що так не буває. – Давай завтра сходимо в магазин і підшукаємо все, що потрібно на перших порах маленькому. Напевно, ти ще нічого не купувала.
На наступний день вони ходили по магазинах, виявилося, що у них спільне. З’ясували, що обидві люблять солодке і ненавидять молочну кашу. А їх улюблений колір – зелений, колір життя.
Набравши повні пакети дитячих речей, вони зайшли в кафе поїсти, тому що обом було лінь готувати вечерю. Вони дуже швидко стали подругами.

Коли почалися перейми, першої про це дізналася Вікторія Павлівна. Катя pоділа чудового хлопчика. Новоспечена бабуся задаровувала онука подарунками, і кожен день приходила грати з ним.
Хлопчик ріс, Катерина залишалася незаміжньою. Вони не раз обговорювали цю тему, але Катя весь час відмахувалася. Те Вікторія Павлівна подзвонила їй і сказала, що домовилася про зустріч з одним дуже cімпатічнім молодим чоловіком.
– Ти повинна піти, досить видавати з себе черницю, я посиджу з онуком. Він уже дорослий хлопчик і все зрозуміє, – вмовляла вона.

Коли Катя зайшла в ресторан, її погляд впав на статного симпатичного чоловіка. А в думках відразу з’явилися сумніви:
– Навряд чи це той, з ким я повинна була зустрітися.
Через півроку Катерина вийшла заміж за того самого людини. Адже мрія у неї і у Вікторії Павлівни була одна – зробити щасливим маленького рідного хлопчика.