Син привів додому худеньку скромну дівчину Марину. Вона мені відразу сподобалася: величезні очі, миле обличчя, але при цьому дуже скромний одяг… Давалася взнаки в ній якась невпевненість чи що. Її підсвідомо хотілося захищати. І мій син, як справжній чоловік, узяв на себе цю місію.
Дуже швидко вони стали жити окремо. Марина була з іншого міста, вчилася у нас тут, тому батьки орендували їй квартиру, де став жити і мій син. За короткий час він сильно змінився: став серйозний, вступив до інституту, ввечері влаштувався в кафешку підробляти. Я не могла не розуміти – до чого все йде, а тому почала потихеньку відкладати гроші на весілля.
Заяву вони подали трохи раніше, ніж я припускала, тому накопичень у мене виявилося негусто. Я і запропонувала зіграти весілля скромненько, покликати тільки близьких родичів. Але Марина раптом взбрикнула. Я вперше бачила її такою розлюченою, коли вона заявила мені, що це її весілля і воно буде таким, яким вона, Марина, забажає: обручка з великим діамантом, сукня – від кращих дизайнерів, карета, виїзна реєстрація на березі моря, а також гостей – купа. Щоб усі бачили, яка вона щаслива.
– Правда, Євгене? – запитала вона у мого сина, а тому нічого не залишалося, як підтримати її. Хоча я-то знаю, що йому самому не хотілося витрачати кошти даремно (а інакше не скажеш). Тим більше, якщо їх немає. Довелося йому взяти кредит, але цього не вистачило, тоді Женя замовив кредитну карту. Там перші два місяці відсотки не нараховуються. Ось він і вирішив, що напевно гості зберуть чималу суму, а значить вдасться все вчасно погасити.
Весілля відсвяткували на ура. Марина була прекрасна, Женя виглядав щасливим, гості дня три гуляли на базі відпочинку, їли, пили і веселилися. І, дійсно, зібрали чималу суму грошей, так що мій Женя з полегшенням зітхнув – її цілком вистачить, щоб погасити всі витрати. Та й я пораділа, що нема йому ніяких боргів. На тому всі і роз’їхалися по своїх домівках.
Вранці дзвонить мені переляканий Євген і каже: прокинувся, а Марини немає і гроші всі зникли. Дзвонив їй, а вона не відповідає. Я заспокоїла його як змогла. Та й що б сталося? Ну не вкрали ж її справді! Про всяк випадок приїхала до нього.
Марину, дійсно, не вкрали. Вона повернулася за кілька годин, радісно повисла на шиї у чоловіка і почала щебетати: «Коханий! Я така щаслива! Здійснилася твоя мрія! Ти ж хотів до Бразилії? Я купила путівки. За кілька тижнів ми їдемо у весільну подорож. Зібраних грошей вистачило, ще й потусити залишилося».
Євген аж весь зблід. Спочатку він намагався напоумити дружину, потім почав умовляти. І ось тут вона пред’явила йому рахунок, мовляв, ти ж жив у мене у квартирі і не платив за неї, так що, вважай, я просто взяла своє! А я дивилася на Марину і не розуміла, як вона так швидко змінилася. Може, треба було раніше втрутитися? Ще до весілля, адже кольнула мені її тодішня заява.
Найгірше – син ніби згас в мить. Він відмовився від поїздки і його дружина вирушила до Бразилії з матір’ю. Тепер Женька думає що робити: розлучатися чи може почекати, можливо ще зміниться.
Фото ілюстративне – molbuk.ua
