Аліса після університету влаштувалася працювати в пoлoгoвий будинок. Все складалося якнайкраще – люблячий чоловік, гарна робота, дружній колектив? ось тільки свою дитину наpoдити у дівчини ніяк не виходило.
Йшли роки, Аліса вже допомогла з’явитися на світ не одній сотні дітей, щасливі мами і батьки, купа подяк, що ще потрібно людині, щоб кожен день хотіти повертатися на свою роботу знову знову!? Ось тільки щасливі обличчя молодих мам Алісу більше не радували. В один із днів вона раптом дізналася, що своїх дітей їй мати не судилося. Дівчина важко пережила таку новину і навіть замкнулася в собі, брала відпустку і їхала кудись в гори.
Як прийняти той факт, що ти ніколи не будеш мамою? Що тобі не доведеться пізнати материнського щастя?
Аліса довго шукала відповіді на ці питання всередині себе. Але час лікує. Біль стих, з’явилося смирення.
Одного разу в пoлoгoвий будинок привезли молоду дівчину. Вона наpoдила і відмовилася від доньки. Здавалося б нічого незвичайного. Аліса таке часто спостерігала, якби не одне але. У тієї дівчини була якась важка ситуація в житті і до того як піти з пoлoгoвoго будинку, вона покликала Алісу до себе і попросила її про послугу.
– Можна вас попросити, це особисте прохання. Це брошка. Нехай вона буде з донькою. Я нічого вам пояснити зараз не можу, просто прошу мене зрозуміти і пробачити.
Жінка приколола брошку на сорочечку дитині. Це було маленьке крильце метелика.
– Дивна брошка. – Подумала Аліса.
Дівчина ніби прочитала її думки.
– Це половинка моєї брошки. – дівчина відкрила свою долоню, там лежала така ж половинка. – Я дуже сподіваюся потім знайти дочку по цій брошкі. Прошу, нічого не питайте. Просто допоможіть.
Аліса відкрила рот і трохи розгубилася, до неї не кожен день звертаються з таким проханням, а вірніше ніколи – це перший випадок.
– Ну добре – ледь простягнула Аліса.
– Мені пора. – схвильовано сказала дівчина і втекла.
Аліса стояла як укопана кілька хвилин, а потім вирішила, що в такому вигляді брошку краще не залишати, інші акушерки знімуть і викинуть, та й небезпечно це, може розстібнутися і вколоти малюка. Вона зняла брошкн і прибрала в кишеню. А потім і забулося.
Через деякий час дівчинка застудилася, хтось із працівниць не закрив вікно у вітряну погоду. За збігом обставин доглядати за неї приставили саме Алісу, вона доглядала за малечею більше тижня, аж до переведення в будинок малятка. За цей тиждень вона дуже звикла до дівчинки і перейнялася до неї особливою ніжністю.
Коли дівчинку перевели до будинку маляти, вона спочатку до неї часто їздила, а потім і зовсім вмовила чоловіка удочерити дівчинку. Так і зробили. Дівчинка була слабкою і часто хворіла, то нежить, то кашель. Аліса тільки й встигала брати лікарняний. Так і пройшло довгих 5 років.
Одного разу, коли вони в черговий раз засіли з донькою вдома, Аліса вирішила перебрати старі речі в коморі, і в одному зі своїх халатів знайшла ту саму брошку. Дочка відразу потягнулася до неї, їй вона дуже сподобалася. Це дійсно була тонка ручна робота, відразу видно, що ця річ рідкісна, можливо навіть старовинна. І Аліса вирішила зробити з неї кулон. Барвисте крильце тепер красувалося на ніжній шийці дочки.
В один з вечорів, коли Аліса гуляла з донькою у дворі, вона познайомилася з дівчиною, та гуляла з сином. Діти грали, а вони спілкувалися. Аліса багатьох мам з двору знає і з багатьма дружить. Але цю дівчину вона бачила вперше, як виявилося, вони тільки переїхали сюди з чоловіком.
Розмова йшла своєю чергою. Все як завжди. Вони раз у раз сміялися про щось своє, як раптом син цієї дівчини підбіг до них весь в сльозах, мабуть забився і коли та нахилилась до нього, на її блузці раптом блиснула та сама брошка. Вона буквально кинулася Алісі в очі. Це була друга половина метелика.
Алісу кинуло в жар, долоні відразу спітніли і вона занепокоєно збиралася додому. Пішла, ледве встигнувши попрощатися.
Що це – збіг чи доля?
Аліса вже з вікна квартири крадькома дивилася на ту дівчину. Це була вона – мати Аліси. Як вона їх знайшла? Звідки дізналася?
Алісі раптом стало так страшно, що її розлучать з донькою, що її буквально розривало на частини від раптових емоцій, серце дико калатало, що було важко дихати.
– Це була найдовша і виснажлива ніч за все моє життя. – тихо зітхнула про себе дівчина, дивлячись втомленим поглядом на сплячу поруч дочку.
Сонце ледь осяяло віко, а кава вже встигла охолонути. Вчорашній день раз у раз спливав у неї в пам’яті яскравими плямами. І ця брошка. « Як ця жінка взагалі могла дізнатися, де живе дівчинка, адже це неможливо, всі документи засекречені?»- раз у раз мучила себе Аліса. Вона ходила з кутка в куток, нервово обдумуючи те, що сталося. Що робити? Переїхати? Звільнитися?
– Брошка! – раптом Алісу обдало холодним потом.
Вона різко піднялася і попрямувала в дитячу кімнату. Потихеньку підійшовши до доньки, вона зняла з неї підвіску. Її раптом спало на думку, що в ній може бути жучок. Ні, вона в такі детективні штуки особливо не вірить, але все ж.
Аліса довго металася по квартирі, куди їй подіти цю злощасну брошку. Викинути? Мабуть, це було б найпростішим рішенням, але кожен раз як тільки Алісу така думка відвідувала, її ніби щось зупиняло. Щось незрозуміле. Вона кинула брошку в шкатулку.
За хвилину Аліса раптом зловила себе на думці, що її тривога наростає, скоро прокинеться дочка і захоче гуляти. Дівчина знову занервувала, перебираючи можливі варіанти подій.
День тягнувся як гума. Щоб уникнути непотрібних зустрічей, Аліса вирішила з’їздити з до подруги і там же переночувати. Наступні дні вона теж розпланувала на скільки це можливо, аби не повертатися додому. Так і пройшов тиждень.
Це була середа, коли Аліса поверталися з донькою додому, сподіваючись, що в розпал робочого дня її точно не зустріне. Але на лавці знову сиділа та сама дівчина. Вона поводилася так невимушено і вільно, не знаючи Аліса всю правду, вона б навіть і не подумала про ту нічого поганого.
Дівчина привіталася, а Аліса буркнувши щось схоже через ніс, поспішила піти. Це тривало напевно близько 2 тижнів. Аліса раз у раз визирала її у вікно і якщо та гуляла з сином, Аліса спостерігала за нею акуратно через штору і часом їй навіть здавалося, що іноді їх погляди зустрічаються.
– По-моєму, я божеволію. – про себе подумала дівчина. – ще й чоловік у відрядження поїхав.
Детективна гра могла б ще довго так тривати, якби одного разу, коли Аліса спішно йшла по двору, раз у раз озираючись на лавку, де зазвичай сиділа та жінка, коли гуляла з дитиною, раптом не зіткнулася з нею віч-на-віч. Та заусміхалася і привітала Алісу. У неї ж по спині пішов холодний піт і ноги ніби стали ватяними, язик прилип і в горлі пересохло так, що вона могла ледве дихати.
Дівчина не помітивши настрою Аліси, нахилилася до її доньці і теж привітала. Алісу в цей момент щось конкретно переклинило і вона почала кричати на дівчину “Що вам потрібно? Навіщо ви нас переслідуєте? Я все одно вам Алісу не віддам!”
Дівчина обімліла, дивлячись на розпалену Алісу, ніби щиро не розуміючи що відбувається.
– Алісо, що з вами?
– Не прикидайся! Що ти хочеш?! – продовжувала своє Аліса, вже твердо налаштувавшись вирішити цю ситуацію раз і назавжди.
Жінка тут змінилася в обличчі, м’язи стали напруженими, вона опустила очі і почала тихо говорити.
– Того вечора в наш будинок увірвалися незнайомі мені люди. Вони стали щось з’ясовувати з чоловіком, потім почалася перепалка і. Мій Льоня упав, я зрозуміла, що все. Я закричала від страху, вони звичайно ж побачили мене, схопили і спочатку теж хотіли.
Дівчина раптом замовкла, немов знову переживаючи ті страшні моменти життя. Потім все ж продовжила.
– У мене від стpaху несподівано вiдiйшли води і тут же почалися дикі пеpeйми, я закричала, вони відпустили мене і пригрозили, що якщо я хочу щоб я і моя дитина залишилися живі, я повинна виїхати з країни, інакше. В той день коли я наpoдила, я чула вашу розмову з іншого акушеркою. Ви говорили, що не можете мати дітей і готові вже взяти прийомнy. Ось тоді у мене і дозрів цей план.
Я розуміла, що за кордон я не зможу виїхати з дитиною, мене неодмінно зупинять без документів, а зволікати було не можна, мій чоловік. – У дівчини прокотилися сльози. – Тоді я назвала доньку так як і вас, і віддала вам ту брошку. Я хотіла вже потім знайти вас. А по брошкi б я була точно впевнена, що це моя дочка. Але якщо чесно, я не знаю на що я сподівалася, адже ви могли і не удочерити її або ще гірше викинути брошкe і назвати її інакше.
Але мабуть мені тоді вас сам Бог послав. Я виїхала з країни, незабаром там я вийшла заміж і змінила ім’я і прізвище. І тільки через 5 років, коли закрили справу про чоловіка, я змогла повернутися сюди. Я відразу ж дізналася, де ви живете, мені хотілося зрозуміти, з вами чи ні дочка, але. Коли я побачила, як ви її любите, як дбаєте і як щаслива з вами моя Аліса, я не посміла вам нічого сказати, я просто хотіла бути поруч.
Я знаю, я винна, можливо, ви б і не впізнали б мене, якби не ця брошка, я просто всі 5 років її носила і зовсім забула про неї.
Читайте також: “Навіщо тобі Свєтка, подивися на мене, я ж краща, молодша і дитину хоч зараз можу наpoдити”: Рідна сестра розлучила з коханим
Аліса стояла з широко розкритими очима, намагаючись сприйняти все щойно почуте. Вони ще довго тоді говорили про те, що трапилося, про доньку, про майбутнє. Як далі жити?
Мати дівчинки обіцяла не лізти в їх сім’ю і що дівчинка ніколи нічого не дізнається. Але Аліса не хотіла ризикувати – знайшовши одного разу дочку, вона не хотіла її знову втратити. Вони всією сім’єю переїхали і більше ніколи Аліса ту дівчину не бачила, а може та вже їх і не шукала, заспокоїлася, що з донькою все в порядку і її люблять. Одному Богу відомо.
Ось так ось, дорогі друзі, закінчилася ця історія. Хто його знає, чи правильно Аліса вчинила чи ні, але як мати її в будь-якому випадку можна зрозуміти, вона бореться за свою сім’ю і за свою дочку.
Любові вам і сімейного благополуччя, дорогі наші підписники.
