fbpx

Відповідь церкви: Як потрібно молитися вголос чи в серці?

Стосовно усної молитви Катехизм Католицької Церкви стверджує:

«Усна молитва є невід’ємною приналежністю християнського життя. Ісус вчить апостолів, яких приваблювала мовчазна молитва їх Вчителя, усній молитві: “Отче наш”.

Він молився не лише богослужбовими молитвами синагоги; Євангелія показують нам, як Він підносить голос для того, щоб висловити Свою особисту молитву, від радісного благословення, зверненого до Отця, до скорботи в Гетсиманії».

Святий Тома Аквінський говорив про потрійну користь усної молитви:

«По-перше, це спонукання до внутрішнього благочестя, коли думка людини, яка молиться підноситься до Бога. Це відбувається тому, що людський розум за допомогою зовнішніх знаків, слів або жестів спрямовується до пізнання і до почуттів. Святий Августин навчає, що “ми можемо спонукати самих себе до плекання святого бажання словом і іншими знаками”.

Ось чому в особистій молитві ми повинні використовувати слово і знаки – в тій мірі, в якій вони допомагають запалити внутрішні почуття. Якщо ж дух від них відволікається або вони йому заважають, тоді їх необхідно залишити.

По-друге, – пише далі святий Тома Аквінський, – до молитви можна додати слово для того, щоб виконати наш обов’язок – а саме зробити так, щоб людина служила Господу за допомогою всього, що вона отримала від Бога, тобто не тільки духом, але й тiлом.

По-третє, слово до молитви можна додати для того, щоб душа взяла гору над тілом, охопленим почуттями».

Читайте також: Молитва про захист, яка творить дива: її слід прочитати всього раз на рік

Особисті молитви не обов’язково промовляти вголос, – їх можна вимовляти в серці, і це стосується як до молитов сформульованих, так і до спонтанної молитві, що виходить із серця, для якої часто неможливо навіть знайти підходящі слова.

Що стосується спільної молитви і тим більше Літургії, то сама участь в них має на увазі проголошення вголос.

You cannot copy content of this page