Відповідальність за брата відчувала. Сама не доїдала, щоб йому побільше дісталося. Тепер навіть трубку не бере

Ми з братом удвох росли, батьки постійно були в запої, доглядати за нами було нікому, ось ми і підтримували один одного. Ми погодки, я на рік старше, тому і відповідальність за нього відчувала завжди. Сама не доїдала, щоб йому побільше дісталося.

Іноді уроки за нього робила, постійно прала йому, гладила, коли вже підросли. Намагалася, щоб наше матеріальне становище не дозволило до нас ставитися упереджено. І він мені тим же відплачував. Коли школу закінчив і на першу роботу влаштувався – всі гроші мені приносив, а я вже віддавала борги, в які влазили батьки (та й ми,  займали на продукти), купувала йому якісь речі, відкладала.

Потім він в інше місто поїхав, одружився, я так рада була за нього і так пишалася, що, коли нapoдила першого сина – в його честь назвала. Відстань нас не розділила, моє заміжжя теж, а ось дружина брата – так.

Читайте також :А з боку подивитися – чоловік добре заробляє, квартира з ремонтом, гарні діти, порядок і затишок. Тільки в будинку немає душевного тепла, підтримки та взаєморозуміння

Не уявляла, що колись таке трапиться, але з йдуть роки, моєму старшому синові вже вісім, його первістку – три роки, і зараз наше спілкування спадає нанівець. І  я тягнуся щосили, розумієте ?! Я і з дружиною його намагалася порозумітися , постійно їх в гості кличу, коли приїжджають – веду себе спокійно, гостинно.

Але ось не злюбила невістка мене з самого початку, і тепер жити нам з братом мирно не дає. Стали через неї сваритися. Приїхали вони якось в гості, оселилися у мене, звісно ж (батьків через спосіб життя вже багато років як  немає), я тільки рада. Готую їм, дбаю, розваги якісь придумую. Почала помічати, що невістка на кожне моє слово шкіриться. А потім і брат – навіть вираз обличчя такий же. Значення не надала, вони побули пару днів і поїхали. Минали місяці, ми зрідка зідзвонювалися і на моє чергове запрошення брат відповів, що дружина проти, каже, робити там нічого.

Я не розумію, в чому я завинила перед нею, перед ним. Ніколи проти нікого не налаштовувала, тільки з любов’ю до всіх, з теплом. Брата не впізнаю, згадую, як ми з ним від грози ховалися під диван, як один одному казки розповідали, щоб не так страшно спалося. Ніби взагалі інша людина то була.

Два дні намагаюся з ним зв’язатись – просто поговорити з, хоч голос його почути. І що в результаті? Тепер навіть трубку не бере.

Джерело