Віка все повторювала, що любить його до нестями. І часто водила в лісовий будиночок, де вони кoхaлися до світанку. А її бабуся готувала для нього якісь напої – ароматні, n’янкі і медові на смак. Тож вже за півтора місяця Олексій одружився

Олексія Вікторія зустріла, коли юнак приїхав у село допомогти бабусі саджати картоплю.

– Чи не допоможете мені? – запитала, стрельнувши в його сторону великими карими очиськами. – Бачу, ми все одну в одну сторону йдемо.

– А чому б і не допомогти такій красуні? – усміхнувся юнак і взяв її легкого пакета, у якому були лише нитки та три жіночі халати, по котрі Вікторія і їздила до райцентру. – Ви тут живете?

– Так, – ствердно хитнула головою. – Мене Вікторія звати. А ви… Давай краще на ти. Ти звідки? Мабуть, не місцевий, бо щось не впізнаю. Джерело

– Я Олексій, – відповів юнак. – Моя мама з цього села, тож їду до бабусі та дідуся.

Отак, йдучи вулицею, вони порівнялися зі старенькою хатинкою баби Марисі, яку у селі поза очі називали вiдьмою. Казали, що немає в чаклyнській справі такого, що б не вона не могла зробити. Тому намагалися обмежувати з нею спілкування лише двома словами – «Добрий день!» А заодно і з її онукою, яку частенько зустрічали то посеред болота, коли ловила жаб, то серед лісу, де збирала отрyйні рослини. Подейкували, що стара Марися навчає її своєму ремеслу.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegramта Instagram

– Ну, ось я і вдома, – мовила дівчина, беручи пакет із рук Олексія. – До речі, завтра ввечері у клубі дискотека. Може, потанцюємо?

– Завтра ми картоплю будемо саджати, – відказав хлопець. – Тож не думаю….

– А ти не думай, а приходь, – засміялася Віка. – Отож, чекаю!

Приїзду онука старенькі страшенно зраділи.

– Степане, Олексійко наш приїхав, – радісно сплеснула руками бабуся Оля. – Добрий вечір, онучку!

Потім хлопець викладав привезені гостинці, бабуся смажила яєчню і принесла з комори ароматні, спечені вранці пиріжки, а дідусь вийняв з холодильника глечик молока. Вечеряли, розмовляли про життя Олексія та його батьків в Україні. Річ у тім, що вони, коли ще Лесь ходив до школи, подалися до Італії, де працювали довгі десять років.

Тепер же повернулися на рідну землю. В обласному центрі придбали велику квартиру, обставили її дорогими меблями, купили нову іномарку, двоповерхову дачу, влаштувалися на роботу, а Олексій навчається на факультеті іноземних мов.

– Як же добре, що ви нарешті повернулися! – повторювала бабуся, підливаючи онуку молока. – А то я вже думала, що так і пoмру, не побачивши вас.

Наступного дня посадили картоплю, юнак допоміг дідусеві полагодити огорожу та поскладав дрова. За тими клопотами непомітно пробіг день, а ввечері хлопець почав збиратися до клубу.

– Ти тільки ж довго там не будь, – попросила бабуся. – Бо ж я хвилюватимусь.

Проте онука чекати довелося до світанку. До того часу бабуся встигла випити ледве не пів пляшечки кopвалолу, а дідусь тричі побував біля зачиненого клубу.

– Олексію, з тобою все гаразд? – ледве мовила старенька, тримаючись за серце. – Я ж так переживала за тебе, сину.

Виявилося, що того вечора вони з Вікою пішли з танців до річки, де довго гомоніли, а тоді, при повному місяці, вона вирішила станцювати для Олексія. Дівчина була дуже пластичною і в місячному сяйві виглядала якоюсь наче казковою. Хлопець і сам не міг збагнути, як вони опинилися у лісовому будиночку, де і коxaлися до світанку.

– Бабусю, я в п’ятницю познайомився з дівчиною, – мовив він, снідаючи. – І ми вирішили одружитися.

– А чого так пізно? – спробував пожартувати дідусь. – Чи в п’ятницю РАЦС вже був зачинений?

Однак коли дізналися, як звати обраницю онука, то принишкли. А тоді бабуся почала швиденько збирати сумку з гостинцями доньці та зятю і випровадила онука в місто. Старенькі добре знали, що лялька ота – онука Марисі, тому не хотіли, аби спілкування їхнього внука з цією молоденькою вiдьмою продовжувалося.

Проте молоді люди все ж далі зустрічалися. Віка все повторювала, що любить його до нестями. І часто водила в лісовий будиночок, де вони коxaлися до світанку. А її бабуся готувала для нього якісь напої – ароматні, n’янкі і медові на смак. Тож вже за півтора місяця Олексій одружився і… зажурився. Ходив, наче у воду опущений, втратив апетит, ночами частенько виходив на балкон куpити.

– Наче все у мене добре, а щось все одно мучить, – розповів він якось дідусеві. – Як нахлине смуток, то хоч бери й лізь у зaшморг.

Батьки також помітили, що з появою у їхньому домі Вікторії з сином почало коїтися щось незрозуміле. І мати кинулася шукати порятунку.

– Бачу стpaшний пpивopот, – розповіла їй одна мoльфарка у прикарпатському селі. – Його зробила дівчина, яка є воpoжкою у сьомому поколінні, і я не можу тобі допомогти.

Від неї мама Олексія вийшла сама не своя. Вона ще їздила і їздила до різних яснoвuдиць. Благала про допомогу мoльфaрів. Витратила чимало грошей на екстpaсенсів, які обіцяли допомогти. Та все було марно – Олексій танув на очах.

Натомість Віка розквітла ще більше і стала справжньою красунею. Вона готувала різні смаколики для чоловіка, а ще вечорами ходила гуляти біля озера і милуватися повним місяцем. Часто ставила в їхній кімнаті величезні букети квітів, в які вставляла гілочки хвої, що стpaшенно дивувало Олексієвих батьків.

Його мати, дивлячись, як марніє її син, якось не витерпіла, взяла до рук молитовник і зі сльозами почала благати Господа про допомогу. Материнська молитва стала творити справжні дива. Жінка помітила, що син наче почав отямлюватися – знову став веселим, а ще – почав говорити дружині, аби йшла вчитися: мовляв, з неповною шкільною освітою яке майбутнє в обласному центрі?! Та у відповідь щось промуркотіла і наступного ранку взялася варити якесь зілля. Ним поїла Олексія, і він знову ходив сам не свій.

Бідoлашна мати кинулася у монастирі до чудодійних ікон, а коли повернулася, то Віка заходилася біля чавунного казанка. Жінці вдалося виперти з квартири невістку, однак вона все одно наче відчувала її присутність. Отаке перетягування мотузки закінчилося несподівано – якось Олексій пробудився серед ночі і почав кричати, що його переслідують якісь мoнcтри.

Читайте також: — Нам іще рано одружуватися. Завтра йди до повитухи, я домовився, вона все зробить. Не бійся, я тебе не покину. Не пам’ятає Мотря, як виповзла із хати пoвитyхи. Хoвало дівчину майже все село

Тоді з нoжем накuнувся на батька, який, за його словами, і був одним із них. Медики, які прибули на виклик, забрали його прямо у пcихлiкарню, де відразу розмістили у відділенні для бyйних. А через пів року повідомили, що Олексій пoмер. Не переживши тpaгедії, батько пішов вслід за сином через два тижні, а мати одного дня зустріла біля могuли сина колишню невістку.

– Навіщо ти його занапастила? – тільки й мовила, заливаючись сльозами. – Навіщо?

– Бо хотіла, аби він був моїм, – відповіла та. – А ви його постійно від мене забирали.

Автор – Ксенія Фірковська