Декілька місяців назад я стала свідком цікавої розмови між двома подругами. Одна інший говорила: ” Ну ти й Олю хлопця собі обрала. Сама ж вроді нічого, а от твій Костя, чесно мало що від мавпи відрізняється”.
Справді, Костя мав дуже спокійну вдачу. Неговіркий, не любив гучних компаній. Та ще й непримітної зовнішності та малого зросту.
А Оля, так звали ту дівчину я зрозуміла відповіла подрузі: ” Мені головне, що душа в нього красива а не сам він вродливий”.
“Ну не знаю подруго тобі видніше, Ну я б з таким точно не жила. Друге діло мій Олег, і симпатичний і веселий одним словом душа компанії ” – відповіла Віка, так звали другу дівчину подруги Олі.
Оля все-таки не розуміла до чого зовнішність. “Чоловіка вибирати, це ж не купляти цукерки з красивою обгорткою, а всередині байдуже які вони чи смачні чи не смачні”.
Продовжувала дальше говорити Оля до Віки. Однак Віка стояла все-таки на своєму. “Чоловік має бути гарним щоб не встидатися з ним вийти поміж люди, а заздрісникам, щоб очі помозолити”.
В Віки було багато заздрісників, бо її Олег подобався багатьом дівчатам. Красень із завищеною самооцінкою не одній запав у серце.
Коли Віка прогулювалася з ним попід руку, то неодмінно високо тримала голову, ніби хизувалася нареченим.
Через деякий час обоє подруг вийшли заміж за своїх обранців. Як виявилось зовнішність виявились не важливою. Віка вже через рік після весілля рюмсала гіркими сльозами. Адже її чоловік Олег постійно зраджував, брехав, був нещирий її а крім того, ще й ображав різними словами.
Його врода та весела вдача перестали вабити Віку, вона зненавиділа свого чоловіка.
А ось Оля своїм Костею жили душа в душу. Чоловік пилинки з неї здмухував.
Оля з кожним днем закохувалася в нього все більше і більше. Він для неї був найгарнішим із чоловіків.
Бо вона обрала чоловіка не очима як подруга Віка а серцем і душею.
А що б ви робили у такому випадку?
Автор: Нінель
