Мені 48 років. Два роки тому познайомилася у соцмережах із чоловіком.
На першій зустрічі він розповів, що у нього важко хворіє кіт, і було видно, що він справді дуже переживає з цього приводу. Мене це дуже зворушило.
Викликалася йому допомогти, порекомендувала гарного ветеринара, але тварину врятувати так і не вдалося. Зате ця ситуація нас дуже зблизила, і за місяць я до нього переїхала.
Він давно розлучений, колишня дружина з дорослим сином живе в іншій країні. Моя дочка теж вже зовсім самостійна дівчина і тільки пораділа, що у мами з’явився шанс зробити своє особисте життя.
Ми стали потихеньку обживатись разом, зробили невеликий ремонт. Про заміжжя мови поки не йшлося. Але навіть якщо цього не станеться, я все одно відчувала себе щасливою.
Але сталась одна ситуація. І тепер я не знаю, як мені бути і чи варто залишатися із цим чоловіком.
Тиждень тому до чоловіка прийшов судовий виконавець та приніс папери на стягнення аліментів. Виявляється, у нього є ще один син — хлопчик одинадцяти років з відхиленнями в розвитку.
З його матір’ю, як я зрозуміла, він не був в офіційному шлюбі і ніколи не мешкав разом. Але дитину визнав і дав їй своє прізвище. За словами чоловіка, він періодично відвідує сина і по можливості допомагає грошима.
Але, мабуть, він до кінця мені все не розповідає, інакше, якби все так було добре, навіщо цій жінці подавати на аліменти?
Та й мені за два роки не розповісти про хлопчика, хіба це гаразд?
Про яку довіру може йтися, якщо людина вважає за потрібне приховувати таку важливу частину свого життя?
Зараз я перебуваю в незрозумілому стані, і не знаю, як мені бути далі.
Я хочу ясності у стосунках, а не сюрпризів, на які не знаєш, як і реагувати.
Автор: Оксана
