Він навшпиньках виходив зі спальні і на прощання на дзеркалі біля входу писав: «Люблю тебе, моє сонечко!». Та одного дня її не стало

Її голос, усмішка, погляд одразу привернули його увагу, і він, не вагаючись, підійшов до неї і запитав, чи готова вона разом з ним вирушити у подорож. Дівчина хвилину вивчала його поглядом, а потім рішуче відповіла «Так».

Після кількох днів, проведених разом, вони одружилися, бо зрозуміли, що створені одне для одного. Так розпочалося їхнє спільне життя. Джерело

Мені, сину, було вкрай приємно спостерігати за стосунками своїх батьків. Я ловив їхні закохані погляди, наче вони щойно одружилися, купався у теплі їхнього щастя, що випромінювали їхні очі, смакував ту радість, якою вони оточували один одного. Дивувався їхнім почуттям, якими батьки щедро ділилися одне з одним. Для них іншого світу не існувало – лише він і вона, а я був лиш плодом їхньої любові.

Коли комусь доводилося виходити з дому першим, а це найчастіше випадало татові, то він навшпиньках виходив зі спальні і на прощання на дзеркалі біля входу писав: «Люблю тебе, моє сонечко!». Хто приходив першим – готував для всіх вечерю. Батько, коли спізнювався з якихось причин, приносив квіти і улюблений мамин шоколад. Мама приносила багато фруктів і солодощі.

Так, вони вміли одне одному приносити задоволення, вміли ділитися почуттями через дотик, погляд, усмішку… Уміли спрагло насолоджуватися коханням, берегли його, леліяли, примножували, і воно не згасало з роками.

Та одного дня мами не стало… Це була непоправна втрата. Думав, що батько не зможе перенести цього, я страшно переживав. У мене було відчуття, що його наче розрізали навпіл – він був біля мене і його не було… Так думав я.

Батько у кожну вільну хвилину поспішав до неї з оберемком квітів і довго сидів поряд. Я йшов разом з ним. Він заглядав мені у вічі і розповідав про свої почуття, про те світло, що вона запалила у ньому.

Читайте також: Єдиний син одружується, а весілля не буде тільки для нас з батьком. Готується бенкет горою, замовлені ресторани-лімузини. Але нас там не чекають

Одного разу я його запитав: «Тобі боляче, тату?»

-Розумієш, синку, вона не хотіла зробити мені боляче. Вона хоче, щоб я і далі був щасливий, радів цьому життю, і я виконую її волю.

Я аж тепер зауважив, що його очі світяться, як і тоді, коли вони були разом. І в мене народилося нестримне бажання любити так віддано, як навчили мене батьки.