Він не один день милувався нею, потайки обiймав і цiлyвав, а коли заговорив з нею – зрозумів, що такої невістки не може привести матері

Павло вертівся на лавці в аудиторії, як святий Лаврентій на жаринах. А думки виривалися за стіни університету. Мрії ластівками здіймались над юначим світом, летіли до незнайомої дівчини. Невідступне бажання познайомитися з нею наповнювало душу.

Дивна сила піднімала хлопця спозаранку. В гуртожитку ще всі додивлялися вранішні сни, а Павло нетерпляче поглядав на годинник. Коли нарешті час побачення наближався, хлопець одягався, виходив на вулицю і сідав на лавочку. Чекав. Виглядав.

Чоловіки конкретні: глянув — і полюбив. А особливо, коли дівчина здивувала, зачарувала і відповідає вимріяному образу коханої. Передчуття кохання зводить із розуму. Всі думки заполонює обраниця…

Ось і вона… Йде неквапною ходою, гордовито несе красиву голівку. Хлопець вдивляється в обличчя: губи — наче вишеньки, так і просяться до поцілунку. А карі очі — як мрія.

Чарівниця проходить повз Павла і — нуль уваги на нього. Хлопця дивує її байдужість, адже однокурсниці постійно стверджують, що він — суперхлопець. А ця проходить — і наче його не бачить. Навіть не гляне.

Студент вирішив розвідати, де працює незнайомка. Перевів подих і пішов назирці за нею. Милувався розкішним волоссям, що хвилями розсипалося по дівочій спині. Обнімав поглядом струнку постать, осину талію. Його переповнювало n’янке бажання підійти, пригорнути дівчину до серця, вдихнути аромат її кіс і… цілyвати.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegramта Instagram

Павло підносить її несуєтну сутність до зір. Незнайомка, судячи з її виваженої, ритмічної ходи, спокійна, добра, розсудлива, справедлива, ніжна… Закоханим завжди об’єкти їхнього захоплення видаються вершиною мікеланджелівського мистецтва.

…Дівчина підійшла до відділу соціального забезпечення, піднялася східцями до входу. І Павло раптом наче прокинувся з летаргічного сну. Згадав про навчання і побіг до університету. У голові зароджувався план знайомства з красунею.

Наступного дня, закинувши книжки й конспекти, забувши про суєту студентського життя, хлопець знову сидів на лавці біля будинку, в якому містився відділ соцзабезу. Уявляв, як дівчина вийде в обідню перерву, а він підійде до неї, ітиме поруч… Любове! Якими фантазіями ти примушуєш вірити в щастя!

Обабіч дороги красувалися кущі бузку. Павло милувався їхнім цвітінням, а від пахощів наче хмелів. Хотілося наламати оберемок квітучих гілок і кинути їх до ніг дівчині. Ото здивувалась би. Від цієї думки усміхнувся, перевів погляд на дерева. Здавалося, вони тягнуться до сонця, як його душа до цієї чарівної незнайомки.

Звернув увагу, що до будинку соцзабезу підійшов старенький дідусь. Опираючись на палицю, поволі піднявся сходами. Зупинився, переводячи подих. І раптом із дверей вибігла вона й мало не збила пенсіонера з ніг. Старенький щось їй сказав, а дівчина сердито заперечила:
— Не можу вас прийняти. В мене обідня перерва, — показала на табличку з розпорядком дня і додала:

— Ви що, читати не вмієте?

— Я вже не бачу читати, — відповів дідусь і простягнув документ:

— Візьміть, будь ласка, цей папірець. Його мені дали в сільраді на призначення субсидій. Пенсія така, що годі вижити… — Старенький перевів подих і продовжив: — У мене по обіді автобус. Якщо не встигну, доведеться чекати до вечора. Здоров’я не дозволяє.

— Сидіть і чекайте! — відрубала дівчина. — Після обіду прийму, — і легенько збігла східцями.
Павло підвівся і попрямував їй назустріч:

— Прошу вас, будьте такі ласкаві, прийміть дідуся.

— Ви хто? — сердито поцікавилася вона. — Мені тільки начальник може вказувати, що я повинна робити.

Дівчина обійшла Павла боком, а він, приголомшений, дивився їй услід. Відтак, оговтавшись, підійшов до дідуся і допоміг йому зійти зі сходів. Той, важко дихаючи, знеможено опустився на лавочку.

— Я вам допоможу добратися до автостанції, — запропонував хлопець.

— Пробач, юначе, що завдав тобі клопоту, — мовив утомлено дідусь. — Старість — не радість. Сам якось доберуся. Спасибі тобі за чуйне серце.

«Старенький, а думає про інших, — зауважив подумки Павло. — Не хоче завдавати мені клопоту. А ця думає тільки про себе. Навіть на старість не зважила».

Павло сів поруч із дідусем. Згадав про свою маму, котрій теж нелегко живеться на самоті. Після смepті батька, серце котрого зупинилося, коли Павло був іще маленьким, ненька віддавала йому, синові, всю свою любов, оточувала увагою. Пригадав мамину пораду: «Запам’ятай, як у народі кажуть: не закохуйся в святково одягнену дівчину, а спершу придивися, як вона поводить себе в буденному житті. На красиву жінку добре дивитися, а з розумною, ласкавою добре жити».

Павло розумів, що не зможе привести матері таку невістку. Якщо незнайомка так неадекватно вела себе з дідусем і з ним, то так само буде грубіянити матері. Це засмучуватиме її. Він такого ніколи не допустить.

Читайте також: Повернувшись додому раніше звичного, я застав стpaшну картину: Даша стояла над Владиком з ременем, а той тремтячими руками складав якісь іграшки в коробку. При цьому моя дружина сильно кpичала і всіляко обзuвала сина

…Кохання незбагненне. Наперекір свідомій думці почуття до незнайомки ще жило в серці Павла. Йому було хороше з ним, як хороше квітам і деревам із сонцем. Він іще не раз приходив до цієї лавочки, виглядав незнайомку й милувався нею. Втішався, що вони живуть під одним небом. Але знайомитися не наважувався.

Перше кохання часто стає передчуттям доленосної події, коли люди зустрічають свою долю на все життя. Щастя воно приносить чи розчарування, ми однаково носимо його, незабутнє, в серцях.

За матеріалами видання “Вільне Життя”. Автор – Олена ПОЛІЩУК. с. Колосова Кременецького району.