fbpx

“Він поїхав, а моє життя перетворилося на існування”

Cонячний Ташкент і далека приморська Одеса. Два міста, яких об’єднує наша історія кохання, історія двох людей, які, в силу обставин, опинилися дуже далеко один від одного.

Ми жили в одному місті, росли в одному дворі, жили в сусідніх будинках. У нас були спільні друзі, спільні інтереси, загальна школа.

Валера був старший за мене на три роки. Тоді ще був радянський час, і за цікавим збігом обставин, саме він брав мене в піонери, так як їх клас вів шефство над нашим класом. Зараз все це згадується з посмішкою.

Наші почуття зародилися ще в дитинстві, тоді це була непідробна щира прихильність, яку ми змогли пронести через довгі роки. Кожен день ми бачилися в школі і майже щовечора грали разом з друзями в різні дитячі ігри. Пам’ятаю, приходячи зі школи, пообідавши, сідала робити уроки. А Валера брав підзорну трубу і з цікавістю розглядав, чим же я займаюся у себе вдома.

Ми жили навпроти один одного, я на другому поверсі, а він на третьому, так що підглядати було зручно, особливо висунувшись в кватирку свого вікна. Іноді він з хлопцями залазив на дуби, які росли неподалік, і звідти з успіхом спостерігали знову- таки за моїм вікном. У нашій дитячій компанії, у дворі, нас завжди вважали парою.

Ось так, цікаво і розвивалися, наші дитячі, тоді ще, почуття. Одного разу я навіть мамі зізналася, що я його люблю. Мама з посмішкою сприйняла мої слова, а я чомусь розплакалась від раптового сплеску почуттів.

Йшов час, і ось уже Валера закінчував дев’ятий клас, а я шостий. Незабаром я дізналася, що їх сім’я збирається переїжджати в інше місто. Його батьки мріяли, що їх син вступить до медичного інституту в Україні і буде лікарем на кораблях далекого плавання. Для мене від’їзд хлопчика, який мені подобався, був подібно тpaгeдії. Пам’ятаю, я стрaшeнно засмутилася і майже щовечора плакала. Він теж стpaждaв, судячи з усього.

Але в силу нашого юного віку, ми не могли змінити ситуацію. Щовечора ми гуляли разом, а після того, як заходили додому о десятій вечора, стояли, мовчки, кожен біля свого вікна і дивилися один на одного. Наближалося літо. Навіть увечері на вулиці була чудова тепла погода. Мій коханий чоловічок ставив на підвіконня магнітофон, вмикав музику, яка подобалася нам обом, і повертав його в мою сторону.

Читайте також: “Переросте в тpeтю свiтoвy”: журналісти роздобули пpoрoцтво відомої пpoвидиці для України

Він поїхав. Почалася низка звичайних сірих днів, в тузі без коханого. Ми майже щодня писали один одному листи, розповідаючи про те, як кожен з нас проживає ці дні в розлуці. Я акуратно складала кожен лист в стопочку і перечитувала їх вечорами. На той момент це було найдорожче для мене і єдине, що є від коханої людини. Ці листи я досі зберігаю в затишному місці, як пам’ять про моє єдине справжне кохання.

Настало чергове літо, і нарешті-то в рідне місто приїхав чоловік, якого я чекала цілий рік.

You cannot copy content of this page