Мої батьки надзвичайно віруючі люди.
Ми з братом фактично виросли в церкі, я завжди співала в церковному хорі, а Михась прислуговував біля священника.
Роки йшли і все змінилось, я весь тиждень навчалась, на вихідних спала.
Церква і молитва відійшли на другий план.
Батьки вже не змушували, бо була доросла.
Як тільки брату виповнилось 18 років, він сказав, що хоче бути семінаристом.
Він добре вчився, і чемно допомагав.
Мама з татом дуже зраділи і підтримали його.
А за мене вже ніто і не переймався.
Дівчинка з моєї групи зустрічалась з іноземцем вже декілька років.
Одного вечора чисто випадково я потрапила до них в компанію.
І познайомилась там з Алі, високий і смуглявий, темні очі в яких спалахує вогник.
Він проявив до мене симпатію, це було більше ніж фізичний порив. Ми багато говорили, він розповідав за свою домівку.
Як сильно скучає за рідними, але йому потрібно вчитись тут, отримає гарну освіту і повернеться назад до себе.
Мій розум кричав, що це наша перша і остання зустріч, але серце бажало іншого.
Він провів мене додому, ми домовились про ще одну зустріч.
Про майбутнє я тоді зовсім не думала.
Так в нас закрутилось, завертілось, почали ми зустрічатись.
Він іншої віри, я християнка. Великий гріх з обох боків.
Як сказати батькам, яка буде реакція брата, чи зрозуміють вони мене?
Я приїхала додому і наважилась розповісти.
Мама стала ніби вкопана.
-Ти чуєш, Володю, що наша дівка вже собі придумала.
Любов велика в неї з турком. Та світ такого ще не бачив.
Ти знаєш що люди будуть говорити, а родина наша, не жаль тобі бабусі і діда?
Мама довго читала мені моралі, підключився і тато.
– Доцю, ти розумієш, що він тільки з тебе з користає і покине, такі чоловіки не женяться на наших дівчатах.
Він покине тебе, коли знайде дівчину з своєї віри, а ти залишишся сама і зі сльозами.
Це була важка розмова, я розуміла кожне слово, яке вони мені сказали.
Знала що це цілком можливо.
Але вже по-вуха була закохана в ці очі.
Він був моєю підтримкою, Алі допомагав мені у всьому.
І байдуже що скажуть люди.
Алі закінчував навчання, хотів щоб я прийняла його віру.
І ми разом поїхали в Туреччину як чоловік та дружина.
Він довго мене просив, але прийматиіншувіру я не хотіла. А без цього наше кохання приречене.
Він поїхав, толком не попрощавшись. Через три тижні, я дізналася, що при надії.
Потрібно було терміново щось вирішувати. Але як поступити в такій ситуації?
Автор: Настя
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
