Ми прожили разом із Сергієм шість років і всі ці роки здавалися мені, хоч і не простими, але достатньо стабільними. Класична українська сім’я: мрія про спільних дітей, собака і плани на майбутнє. Але те, що сталося потім, зруйнувало абсолютно все в один момент.
Я ніколи не думала, що одна моя неочікувана знахідка змінить усе. Того ранку я не планувала прибирати під ліжком, але треба було знайти банківську карту. Я її ношу у чохлі від телефону, а вночі, коли я лягала спати й ставила собі будильника, вона випадково випала.
Під час пошуку банківської карти я побачила під ліжком упаковку від тих самих засобів, які тільки для чоловіків призначені, ну ви зрозуміли. Чи здивувало це мене? Це як на власному весіллі побачити тещу у весільній сукні — абсурд якийсь! У той момент через мене немов струм пройшов, а в голові зародилося очікуване запитання, яке не відпускало: як давно все це триває?
Я вирішила не влаштовувати сварку. Дочекавшись Сергія ввечері, я запитала прямо:
— Що це? – і показала йому свою знахідку.
Він мовчав, як дитина, яка впіймана на крадіжці цукерок. Та після кількох хвилин чоловік почав мямлити:
— Та це зовсім не те, про що ти подумала. Знаєш, як це складно все.
— Складно? А чи не складно те, що я знайшла доказ твоєї зради?
Звичайно, наша розмова перейшла на підвищені тони й закінчилася тим, що я зібрала власні речі та поїхала з квартири. Я знайшла невелике житло на краю міста, недалеко від своєї роботи. Але тут виникла нова проблема: я працювала тільки час від часу, а гроші завжди приносив Сергій. Так сталося, що тепер треба було шукати стабільну роботу та ще й з нормальною зарплатою.
А Сергій ніяк не міг зрозуміти, що все скінчилося. Він продовжував скидати мені гроші на карту, іноді привозив каву або тістечка, ніби це могло загладити ситуацію. І одночасно у нашій квартирі з’явилася інша жінка — Наталка. Вона швидко взяла кермо управління у свої руки, змусила його повністю забезпечувати її. Їй не вистачало лише офіційної пропозиції руки та серця.
Зрештою, чоловік зробив їй цю пропозицію. Його родичі розповідали мені, що Наталка свідомо домагалася Сергія, розуміючи, що він може стати її “квитком” у краще життя. Вона швидко і просто позбулася мене, як непотрібної перешкоди. Але їхнє щастя тривало недовго. Вже за рік Сергій залишив її та поїхав у Чехію на заробітки.
П’ять років минуло з того моменту, як ми розійшлися. Наталка мріяла про казку з багатим чоловіком, але все, що отримала — це гроші на картку, як і я колись. Сергій живе сам, іноді дзвонить мені, мовляв, як ти там? Іноді передає якісь продукти, але, схоже, ні з ким не щасливий. Він почав заглядати в чарку, не дуже інтенсивно, але помітно.
— Для чого це все було? – запитувала я себе. – Він хотів нового життя, але залишився на тому ж місці, тільки тепер самотній.
Ми ніколи не мали дітей, тому розлучення мало б бути досить легкою справою. Але, здається, він досі так і не відпустив мене. Навіть Наталка, здається, втратила до нього цікавість, коли зрозуміла, що “грошове забезпечення” — це далеко не все, що треба для щастя жінці.
А Сергій? Він наче загубився між двома жінками: колишньою дружиною, якій все ще допомагає, і “коханкою”, яка хоче більшого, ніж він може дати.
І тепер він сидить десь у далекій Чехії, зі склянкою в руці та й думає про те, що життя могло б скластися зовсім інакше. Але вже занадто пізно. Ті двері, які він намагався залишити відкритими, зачинилися самі собою.
Закінчуючи цей розділ життя, я дивлюся на своє нове майбутнє. Так, це було важко пройти, але тепер я розумію: інколи краще бути самотній, ніж з людиною, яка сама не знає, чого хоче. І якщо він не зміг знайти щастя за всі ці роки, то, можливо, воно йому просто не потрібне. А мені потрібне.
