Тамара ніколи не думала, що її життя може прийняти таку вигадану й непередбачену форму. Вона завжди була впевнена в собі: розлучення з Тарасом було важким, але це було її рішення.
Вони з Тарасом більше не могли знайти спільну мову, і після декількох років безуспішних спроб врятувати шлюб вона вирішила завершити цю главу.
Але те, що сталося після розлучення, виявилося абсолютно несподіваним. І ось тепер вона стояла перед ситуацією, яка перевертала її уявлення про все, що відбулося раніше.
— Мамо, я хочу тобі щось сказати, — сказала Олена, її донька, стоячи на порозі її квартири. Очі у Олени були сповнені рішучості, але й невеликого хвилювання.
— Що сталося, люба? — запитала Віра, погладжуючи її по плечу. — Ти виглядаєш так, наче зібралася повідомити мені якусь важливу новину.
— Я зустріла тата, — Олена виголосила це швидко, ніби боялася затримуватися.
Віра відчувала, як дух перехопило, і її погляд автоматично опустився на підлогу.
— Тараса? — повторила вона, намагаючись контролювати себе. — Але ж ми розлучилися вже кілька років тому. Що він робить в твоєму житті?
— Він працює у тій самій компанії, де і я, і ми почали спілкуватися, а в нього є син Юрій, і ми покохали одне одного — Олена зробила паузу і уважно подивилася на маму.
Віра відчула, як щось важке: її донька і Тарас! Це було надто складно для сприйняття.
— Оленко, я не знаю, що сказати… Це дуже складно. Він твій батько, а я… Ми з ним вже не разом.
Олена вивільнила глибокий подих і, підходячи ближче до матері, поклала руки на плечі.
— Мамо, я розумію, що це дивно. І мені здається, що він змінився, і Юрій теж не поганий.
Віра кілька днів не могла знайти собі місця. Все, що вона відчувала, було схоже на розгубленість і сум’яття. Олена, її рідна донька, збирається бути разом з сином її колишнього чоловіка. Це було наче вірш, що не має кінцівки.
Вони з Тарасом розлучилися через недовіру, постійні сварки і нерозуміння. Віра часто згадувала, як Тарас став байдужим, коли відчув, що не може виконувати роль ідеального чоловіка. Вона намагалася поговорити з ним, але в кінцевому підсумку це не призвело до результату.
А тепер її донька хоче бути з сином Тараса? — Я тебе розумію, — сказала подруга Віри, Ірина, коли та розповіла про ситуацію. — Але якщо твоя донька щаслива, ти не можеш її просто зупинити, правда?
— Я не знаю, що робити. Мені важко прийняти той факт, що я можу стати тещею для Тараса, — Віра зробила паузу.
— Я не вірю, що він змінився. І я не хочу, щоб моя донька знову переживала все те, через що я пройшла.
— Ти її мати, і ти маєш право переживати, — відповіла Ірина, — але подивися на це з іншого боку. Це може бути шансом для вас обох — і для тебе, і для Олени, — подолати свої старі страхи.
Віра зітхнула. — Я думаю, мені просто потрібно більше часу. Я не можу цього прийняти одразу.
Наступного тижня Тарас сам прийшов до Віри. Вони не бачилися вже кілька років, і тепер він виглядав інакше. Він був більш стриманим і серйозним.
— Привіт, Віро, — сказав Тарас, сідаючи на стілець перед її столом. — Мені здається, ми маємо поговорити.
Жінка вивільнила погляд від вікна і подивилася на нього.
— Ти хочеш поговорити? — сказала вона з іронією в голосі. — Про що саме?
— Про Олену, — відповів Тарас, знову зітхаючи. — Я знаю, що ти переживаєш, і я хочу пояснити.
Віра зірвалася з місця.
— Не кажи мені, що ти знову хочеш це все повторити! Ти зламав нам життя, Тарасе. Ти все зіпсував.
Тарас зберігав спокій. Він вже звик до її емоцій. Відносини з Вірою не були легкими, і він розумів, що вона має право на своєму.
— Я змінився, — сказав він після короткої паузи. — Я розумію, що багато чого не зробив правильно. І зараз, коли я побачив Олену, я зрозумів, що хочу дати їй шанс. Не тільки їй, але і тобі, Віро.
Віра спробувала переварити його слова, але думки були важкими від сумнівів.
— Я не можу вирішити це зараз, Тарасе. Не можна так просто змінити все, що було, і що ми пережили. Але, якщо це щастя для Олени, я готова це обговорити. Але нехай твій син і не пробує обманути чи якось образити Олену.
Тарас кивнув. — Я більше не хочу повторювати минуле. Я хочу бути інакшим, для Олени та й для тебе.
Час йшов, і ситуація ставала все складнішою. Олена й Юрій одружилися. Віра не могла залишити своїх сумнівів і переживань, але намагалася підтримувати доньку. Вона побачила, як її донька стала щасливішою, і зрозуміла, що інколи треба відпустити.
Але, чи можна повірити в зміни? Віра поки не знала відповіді, але вже могла дивитися в очі Тарасу з меншим болем. Адже щасливі очі Олени були для жінки важливішими.
Автор: Олеся Срібна