Сиджу на кухні, переді мною холодна кава, яку вже третій раз підігріваю у мікрохвильовці. Думаю, ну чому все це сталося саме зі мною? Що я зробила не так? Чому цей ремонт перетворив моє життя на справжнє пекло? Стеля у ванній облізла, плитка, яка мала бути прикрасою, тепер нагадує прощальний лист від горе-майстра. Дивлюсь на все це і хочеться плакати. І головне питання, як мені тепер покарати цього Віталіка?
Майстер на всі руки, як він себе називав. Спочатку здавалося, що все йде непогано, але, як показав час, Віталік мав особливий талант — створювати проблеми там, де їх не мало бути. Три рази сусідів затопило через його недбалість. Три рази! І щоразу мені доводилося просити вибачення перед ними, немов дитина, яка ненароком розбила чужу іграшку. «Нічого страшного, але будьте обережні», — спочатку вони говорили лагідно, але вже після третього разу, з тими сусідами важко було говорити.
Я вирішила, що не дам себе залякати. Спочатку вирішила компенсувати сусідам збитки, оплатила їм ремонт, хоч це й було не дуже приємно. Але коли вони почали вимагати все більше, подали заяву дільничному й погрожували судом, зрозуміла — далі так не буде. Хочете подати до суду? Подавайте. Я ж не буду їм більше нічого платити без наданого кошторису.
— Ні копійки більше не дам! — сказала я сама собі вголос, а тоді задзвонив телефон. Це була моя сестра Олена. Ми довго обговорювали ситуацію і я розповіла їй про свою ідею: спіймати Віталіка.
— Слухай, — почала я обережно, — а що, якщо ми влаштуємо йому пастку? Ти ж якраз шукаєш майстра для кафе-караоке.
Олена засміялася.
— Що ти задумала, сестро?
— Та не так вже й багато, — відповіла я з ледь помітною посмішкою. — Він перестав відповідати на мої дзвінки та повідомлення. Не з’явився подивитися на свою «роботу», а там так все криво! Що, якби ти запросила його до себе для ремонту, а коли він приїде, закрила його у своєму закладі?
Олена мовчала кілька секунд, переварюючи мій план.
— У тебе ж охорона є, — продовжила я, — тож, можна змусити його віддати гроші хоча б за демонтаж ванної. У мене є кошторис, усе законно. А ще можна вимагати його паспортні дані й подати на нього до суду.
— Непогано, — повільно відповіла сестра і я чула, як у її голосі почала пробуджуватись цікавість. — Але ти впевнена, що це спрацює?
— Спробувати варто, бо терпіти цього криворукого майстра більше неможливо.
Після розмови я ще довго сиділа на кухні, роздумуючи над планом. Мій чоловік, Вадим, завжди був спокійним та врівноваженим. На кожну мою скаргу він лише знизував плечима.
— Та забудь, — повторював він, коли я показувала йому чергову тріщину на стіні. — Ну затопили сусідів, ну й що? Головне, що ми живі й здорові. Оплатимо переробку ванни й закриємо питання.
Але я так не можу. Я не з тих, хто мириться з несправедливістю. І ось, в якийсь момент, вирішила, що досить.
Минуло два тижні. Олена подзвонила мені й повідомила, що Віталік погодився приїхати для огляду її кафе. Ми домовилися про час і я вирушила до кафе, де вже чекала охорона.
Віталік з’явився вчасно, з інструментами в руках, упевнений у своїй незамінності. Як тільки він переступив поріг, двері кафе зачинилися за ним із гучним клацанням. Олена грала свою роль чудово.
— Доброго дня, — привіталася вона, намагаючись стримати сміх, — ми тут маємо маленьку проблему.
Віталік ще не встиг зрозуміти, що відбувається, як я вийшла зі свого схованого куточка. Чоловік поблід.
— Ну що, майстре, — почала я холодно, — ти готовий відповісти за свою роботу?
Він спробував виправдовуватися, щось мимрив про складнощі та матеріали, але я була невблаганна.
— В тебе є дві можливості, — сказала я, дивлячись йому просто в очі. — Або ти повертаєш гроші за демонтаж і усуваєш свої помилки, або ми подаємо на тебе до суду, і тоді вже ти будеш відповідати перед законом.
Віталік здався. Під тиском ситуації він підписав необхідні папери й пообіцяв усе виправити. Хоча я й розуміла, що не варто чекати від нього чогось особливого, відчуття перемоги було солодким.
Але найгірше було не з ним. Повертаючись додому, я зрозуміла, що моя найбільша боротьба ще попереду. Не з майстрами, не з сусідами, а з власним розчаруванням — адже ми довіряємо людям, а вони нас так підводять.
