– Олена, хто це? – спитав він з якоюсь тривогою в голосі, хоча й намагався залишатися спокійним.
Володимир не був чоловіком, який легко здається. Від природи він був спокійним і терплячим, любив свою дружину Олену, і все в його житті, здавалося, було на своєму місці.
У Володимира була велика любов до Олени, він завжди вважав її своєю опорою, а вона — його надією. Проте, все змінилося однієї неділі, коли Володимир повернувся від своїх батьків, яким їздив допомагати раніше.
Він ішов по подвір’ї, коли побачив Олену, яка тримала за руку маленького хлопчика, якого він ніколи раніше не бачив.
Олена, помітивши його занепокоєння, трохи зніяковіла, але швидко відповіла:
– Це… це мій син, Володимире. Від першого чоловіка. Я… я не хотіла тобі цього казати раніше, але прийшов час.
Володимиру стало важко на душі, все його життя в одну мить змінюється. Він завжди вірив, що Олена — його єдина, що вона не має минулого. Та ось цей маленький хлопчик… Що це означало?
– Як ти могла, Олено? – важко промовив він, намагаючись стримати емоції. – Чому ти мені не сказала? Чому не поділилася цим, коли ми почали жити разом?
Олена, здавалося, не знала, що відповісти. Вона мовчала, лише стискала руку хлопчика.
– Я просто… не знала, як ти на це зреагуєш, – сказала вона, не піднімаючи очей. – Це було в моєму минулому, і я не хотіла, щоб це змінювало наше теперішнє.
Жінка залишила сина жити зі своїми батьками, які жили далеко від них у селі у іншій області.
Володимир не міг зібрати думки. Він відчував себе зрадженим, розбитим. Всі ці роки він працював, турбувався про родину, а Олена приховувала від нього таке важливе.
Того вечора він не зміг заснути. Його думки не давали спокою, і він вирішив, що йому потрібно трохи часу, щоб все обдумати. Через декілька днів він зібрав свої речі та вирушив за кордон, подалі від цього всього. Він не знав, що робити з почуттями, тому просто поїхав.
Залишивши село і свою родину, Володимир вирушив у Польщу. Спочатку йому було важко, адже чужина була зовсім не такою, як він уявляв.
Він працював на будівництві, заробляючи гроші і намагаючись позбутися всіх тих думок, що заполонили його голову.
Але одного дня, через кілька місяців після приїзду, він дізнався, що Олена почала зв’язуватися з ним через листи. Вона просила вибачення, казала, що сумує і хоче, щоб вони повернулися до свого колишнього життя.
Володимир не міг не відчувати, як почуття та емоції знову охоплювали його серце, коли він читав ці листи. Вона написала, що без нього не може жити і що готова змінити все заради нього.
Але з часом, перебуваючи на чужині, він зустрів їхню сусідку Мар’яну. Жінка як виявилось теж залишилась сама, її чоловік покинув вже у Польщі, куди вони поїхали грошей заробити.
Спочатку це була проста дружба, випадкові зустрічі у кафе або на роботі, але з кожним місяцем зв’язок між ними став міцнішим. Мар’яна була вірною, розуміючою і, як здавалося Володимиру, ідеальною заміною для Олени.
Вони разом працювали на будівництві, допомагали один одному, і кожен день їхня прив’язаність ставала все сильнішою. З часом Володимир зрозумів, що це вже не просто дружба. Це була справжня прихильність, і він почав бачити в Мар’яні жінку, з якою можна побудувати нове життя.
Невдовзі вони дізналися, що Мар’яна чекає дитину. Це стало несподіваним, але радісним для Володимира моментом. Він, як і раніше, не зміг забути свою родину, але почуття до Мар’яни ставало сильнішим.
І ось, через місяць, вони вирішили повернутися в село. Володимир стояв біля воріт свого дому, Мар’яна поруч з ним, і, хоча серце билося сильно, він відчував певну впевненість. Але все змінилося, коли він побачив Олену.
Вона стояла на подвір’ї, і в її погляді було щось страшне, що неможливо було сплутати з нічим іншим. Володимир бачив, як її обличчя змінюється: спочатку здивування, потім швидко — злість, і в кінці- кінців, гнів, який відбився в кожному її слові.
– Що це таке, Володимире? – не стримувала вона емоцій, не підходячи до нього. – Ти, значить, поїхав, залишив мене з дитиною, а зараз ось це… Що, ти вирішив розпочати нове життя з нашою сусідкою? І де ти був, коли я тебе потребувала?
Володимир мовчав, зніяковіло дивлячись на Олену, але він розумів, що нічого вже не змінить. Це був не просто вибір, а визнання того, що він не зміг залишити минуле позаду.
– Олено, я не хотів тебе ображати, – тихо сказав він. – Я просто… я не знав, як далі жити. І Мар’яна… вона стала частиною мого життя.
Мар’яна стояла поруч з ним, її стан уже був помітним. Вона не промовила ані слова, але її погляд був сповнений гіркоти і співчуття.
– Я не просила цього, Володимире, – сказала Олена, її голос був сповнений болю. – Але ти йшов, ти не дав мені шансу. Ти поїхав і навіть не сказав нічого про свою сім’ю. Тепер ви повертаєтесь сюди, а я… я не знаю, що робити.
Володимир зітхнув важко і зробив крок вперед, намагаючись наблизитися до Олени.
– Олено, я все розумію, – сказав він. – Я не хочу тебе ображати, і я хочу поговорити. Але вже нічого не змінити. Мар’яна — моя родина зараз.
Олена закрила обличчя руками, ніби не могла прийняти цю реальність.
– А дитина? Як вона впишеться в це все, Володимире? – запитала Олена, з тремтінням у голосі. – Ти думаєш, що я можу прийняти це, дивитися на вас і знову жити поруч?
Мар’яна, почувши це, підходила ближче до Володимира, стиснувши його руку. Вона не могла залишити все це без відповіді.
– Олено, я не хотіла цього, – почала вона, хоч і важко було вимовити ці слова. – Ми не хотіли нашої ситуації. Але ми готові разом рухатись далі. Я з Володимиром чекаю дитину, і ми хочемо побудувати своє майбутнє, навіть якщо це буде нелегко.
Олена подивилася на них обоє з гірким виразом обличчя.
– Ти знову підставляєш мене, Володимире, – прошепотіла вона. – Я не думаю, що зможу просто так забути все, що ми мали. Ти був моїм світом, а тепер… тепер я навіть не знаю, хто ти.
Володимир і Мар’яна стояли перед нею, і хоч вони не хотіли болі для Олени, але розуміли, що це неминуче. Нічого не можна було повернути назад.
Після цієї зустрічі Володимир відчував себе розгубленим. Відносини з Оленою не мали шансів на відновлення, і майбутнє з Мар’яною було не менш складним, адже Олена була частиною його життя, і навіть тепер він не міг зовсім відпустити її.
Яв ви думаєте, яке майбутнє чекає на Володимира і Мар’яну? Чи зможе він побудувати нову родину після всього, що сталося?
Олеся Срібна
