Історія нашого сусіда тоді дуже вразила та схвилювала усю дорогу родину, сусідів, знайомих.
Володимир усе життя працював чесно, щоб звести будинок своєї мрії. А тепер його з цього будинку виставили геть.
Можливо він на цей і заслужив. А життя його то починалося добре. Дружина Марія та дві донечки Настя та Оля були сенсом його життя. Все було в них добре як тільки одного дня завітала до них в оселю біда.
Дружина занедужала, дуже швидко її не стало. Але в останні дні дружина прохала чоловіка, щоб що не сталося але щоб він ніколи дочок не покинув і не забув за них.
Володимир звісно перший рік і справді дуже добре турбувався про доньок. Але потім він познайомився з іншою жінкою, а невдовзі запропонував їй руку і серце.
Світлана, так звали жінку погодилась, однак висунула умову чоловікові. Як він хоче з нею жити то повинен їхати до іншого міста. А ні то нехай собі шукає іншу. Володимир був розгублений, він не знав що йому робити. Важко було звісно вибрати між тою, яку покохав та рідними доньками.
Та все ж чоловіче перемогло в ньому. Він зібрав валізу і поїхав за Світланою в інше місто. А доньки залишились з бабусею. На новому місці він побудував великий будинок, все у них Світланою було тільки одне дітей не було. Однак, ні жінка ні чоловік цим не переймалась.
Так і роки минали, і Володимир не зчувся як йому уже сьомий десяток постукав у двері. А разом із ним і ще одна втрата.Не думав чоловік що знову прийдеться йому пережити втрату коханої жінки. Але доля невблаганна і нікого не жаліє.
Та на цьому втрати Володимира не закінчились. Після того як Світлани не стало, через декілька днів приїхала її сестра та заявила що тепер це її будинок.
Показала йому документи, що Світлана переписала на неї будинок, ще декілька років назад, як таємно розлучилися з чоловіком.
Цим самим жінка хотіла забезпечити, щоб будинок в разі їхньої сварки чи розставання не залишився чоловікові, а її сім’ї. І тільки зараз Володимира зрозумів що він накоїв. Ради кого він покинув рідних доньок. Та вже було пізно, бо ні одна із доньок не хотіли навіть чути про батька.
Згадав чоловік і слова тещі, яка йому говорила перед його від’їздом: “Я за будь-яку ціну поставлю дівчаток на ноги, а от ти заплатив за це високу ціну. Тож чекай і готуйся”.
“От і діждався” – сидів та думав на порозі старенької занедбаної хати, яку в яку його впустили жити небайдужі сусіди.
Як все це людині пережити? Підтримайте добрим словом.
Автор: Галина Смерічка
