Князь Володимир Великий та княгиня Ольга – це ті, кого справедливо вважають першими символами українського християнства. Церква прославила їх обох як святих, у лику рівноапостольних. Це означає, що вони, подібно до безпосередніх учнів Христа, особливо відзначилися проповідуванням християнства та наверненням народів в істинну віру.
Ольга (у хрещенні – Олена) народилася близько 890 року. Місце її народження достеменно не відоме. Імовірно, вона була варязького походження і приїхала із псковських земель – саме такої версії дотримуються “Повість временних літ” і церковне житіє святої княгині Ольги. Однак існує ряд версій, що виводять її походження з Болгарії, Галичини тощо.
903 року Ольга стала дружиною київського князя Ігоря Рюриковича. Шлюб виявився щасливим і тривав понад сорок років. Але близько 945 року Ігор потрапив у полон до непокірного племені древлян, які стратили його, після чого відправили до Ольги послів із пропозицією стати дружиною древлянського князя Мала. Помста Ольги за смeрть чоловіка і спалення нею древлянського міста Іскоростень (сучасний Коростень) увійшла в історію і за століття обросла безліччю деталей, часом сумнівних із погляду здорового глузду.
По смeрті чоловіка Ольга стала правити Руссю як регентка при своєму синові – неповнолітньому Святославі. 957 року вона відвідала Константинополь, де зустрілася з візантійським імператором Константином Порфірородним. Під час цього візиту Ольга прийняла хрещення, а повернувшись до Києва, відрядила послів до саксонського короля Оттона Великого з проханням прислати на Русь священиків та єпископа.
Хоча сама княгиня була християнкою, їй, попри всі зусилля, не вдалося утвердити християнство як державну релігію й навернути Святослава. Утім, син дозволив поховати матір за християнським обрядом після її смeрті 969 року.
Святу справу княгині Ольги продовжив її онук – князь Володимир, незаконний син Святослава. На початку свого правління він був затятим поганином: споруджував капища на честь язичницьких богів, мав велику кількість дружин та наложниць.
Але все змінилося, коли, прагнучи вигідного династичного союзу з Візантією, Володимир прийшов до Христової віри: імператор Василій ІІ пообіцяв віддати за нього свою сестру Анну за умови, що князь охреститься сам і зробить християнство державною релігією на Русі. Це й сталося 988 року, коли повалені ідоли поступилися місцем світлу хреста Господнього. Спекуляції про те, що “Володимир хрестив Русь у православну віру”, не відповідають дійсності – адже це відбулося ще до великого розколу християнства 1054 року.
Існують відомості, що Володимир і після хрещення дотримувався язичницьких традицій – його шлях віри був тернистий і важкий. Але перед смeртю він примирився з Богом і відійшов розкаяним, а ми тепер у його особі маємо святого заступника на Небесах.
Ольга ГЕРАСИМЕНКО
Читайте також:
За матеріалами видання: CREDO
