Зустріч з Олегом перетворила її життя на пекло. Спочатку він був добрим та уважним. Дарував подарунки та засипав компліментами. Після одруження стало гірше.
Марина відчайдушно плакала. Вона не раз згадувала події того дня та жаліла себе:
— Я більше не витримаю! Як можна було вийти за нього заміж? Куди я дивилась? Але… у нас маленька дитина, я не впораюся сама! Якби рік тому, я б, напевно, пішла від нього, а зараз? Все має бути інакше…
Зустріч з Олегом перетворила її світ на пекло. Спочатку він був добрим та уважним. Дарував подарунки та засипав компліментами. Після одруження стало гірше. Він відчував, що я нікуди не дінусь. Часто говорив неприємні слова, завантажував мене роботою та дорікав дрібницями.
Тільки я сяду за вишивку, як він просив приготувати йому чай. Тільки хотіла вийти на прогулянку, як він просив попрасувати сорочки. Він ніколи не враховував мої бажання та не цікавився моїми мріями. Чим далі, тим більше він мною нехтував, ставився зверхньо. А я терпіла. Думала, що це колись закінчиться, але з кожним днем ситуація погіршувалася.
Одного дня, мені зателефонували з лікарні та сказали, що Олега терміново до них доставили. Щось сталося на будівництві. Лікарі сказали, що чоловік не зможе більше ходити. Я прибігла до лікарні. Довго стояла перед палатою, поки наважилась зайти.
— Марина? Що ти тут робиш?! – Запитав Олег.
— Як ти? – не стрималась я.
Поставила кошик з фруктами на тумбочку та сіла на ліжко біля чоловіка.
— Мені не потрібні твої фрукти. – Випалив Олег.
Марина сиділа мовчки. Вона давно мріяла про розлучення, але терпіла, все чекала доки дитина підросте. А тепер, коли з чоловіком сталось таке… вона знала, що не зможе його залишити. Попереду чекали важкі будні з новими обставинами, які приготувало подружжю життя.
