Вона двох дітей виростила, досвід має, а я недосвідчена, можу нашкодити. Свекруха не дає бути матір’ю

У мене були чудові стосунки зі свекрухою, хоча ми з першого дня живемо з нею в одній квартирі. Настільки гарні, що я не розуміла, як інші дорослі люди не можуть домовитися, адже ми з нею любимо одного і того ж чоловіка і обидві хочемо, щоб йому було добре. Ні, бували якісь тертя, але абсолютно несуттєві, що не робили «погоди».

Але ось тепер я вся виснажена конфліктами з нею настільки, що мрію роз’їхатися і намагаюся всіма силами привернути чоловіка на свою сторону. Причиною до такої зміни відносин зі свекрухою стало нaродження дитини. Ми з чоловіком давно хотіли малюка, але все не виходило, я навіть лікувалася. А коли через 4 роки після весілля я, нарешті, завaгітніла, всі були щасливі, а я, перш за все. Свекруха просто літала, пилинки з мене здувала всю вaгітність, на чоловіка гримає, якщо він чимось засмучував мене. Ну, все прекрасно!

А коли нарoдився Антошка, все і почалося! Свекруха стала якоюсь прискіпливою, нервовою, метушливою. Все їй не так, все не по її! Над дитиною трясеться, нас від нього жене, каже, що угрoбимо його. Але ж ми з чоловіком дорослі люди і самі б хотіли займатися сином.  Я просто не знаю, куди подітися від її занудства і бурчання! Раніше здавалося, що в цьому будинку я назавжди, так тут було добре і затишно, а тепер мрію хоч на приватну квартиру з’їхати!

А свекруха, як почує про це – в сльози. Каже, що людям в очі дивитися не зможе. І ще, що раз її не шкодуємо, так хоч дитини б пошкодували – тут вона за Антошко. завжди догляне, підемо, хто тоді ?! Чоловік мовчить, з матір’ю намагається не сваритися, мене все заспокоює, переконує, що вона поганого не хоче і нас всіх дуже любить.

Читайте також: Колишній чоловік поставив умову: вона мала у триденний строк зібрати всі свої речі і залишити будинок. Її прощальний вчинок повернув їй дім

А по мені б, нехай менше любила, так дістала своїм бурчанням і опікою. Я нічого зробити не можу, щоб не вислухати її вказівки і причіпки. І дитину не так одягаю, не так годую, не так на руки беру! Не знаю, що й робити в такій ситуації. Розмовляти з нею намагалася, так вона ображається, каже, що в наше життя не лізе, а з Антошкою допомогти хоче. Мовляв, вона двох дітей виростила, досвід має, а я недосвідчена, можу нашкодити.

Ще плаче і каже, що всіх любить, і без внука їй не життя. Коли я її сльози бачу, себе лаю, тому що шкода мені її. Вона ж завжди була розуміюча, делікатна, ненав’язлива, а тепер як інша людина стала. І так жити не можна, тому що свого сина я сама хочу виховувати! І щоб мене не дорікали і не вчили, що і як мені з ним робити. Чи є вихід з такого становища? Може інші бабусі допоможуть порадою, хоч би зрозуміти!

Марина. З.

Джерело

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram