Вона мені потрібна навіть зараз, хоча у мене є дружина і син. Звичайно, я сам у всьому винен, тільки від цього не легше

Скільки цих історій кохання. Напевно, стільки, скільки і закоханих. І так шкода, що не завжди в цих історіях, як у казках, щасливий кінець. Ось і у Даші з Артемом не склалося. Може бути, ця історія комусь допоможе зрозуміти, якими слабкими бувають справжні почуття.

«Мені завжди подобалися дівчата яскраві, ефектні, з такою легкою стeрвoзністю – королеви, одним словом. А моя Дашка була звичайна – домашня, мирна, поступлива. Вона, як квочка, весь час поралася на кухні, до речі, чудово готувала і будинок в ідеальному порядку був.

А ще вона була жахливо передбачуваною, у мене навіть часом від нудьги настрій псувався. Здавалося, що її, крім домашніх турбот, більше нічого не хвилювало і не цікавило. Навіть зовні вона була далека від мого ідеалу: правда, цілком симпатична, злегка повненька, з рум’янцем на всі щоки. А ось очі були дивовижні – великі, сірі очі.

Мої батьки, особливо мама, були від Дашки у захваті, все повторювали, що такому лобуряці, як я, в житті пощастило. Але сам я так не думав, хоча, в той час я взагалі мало, про що думав – мені хотілося жити без турбот і проблем, щоб було весело і цікаво. А Дашка намагалася мене привчити до порядку, залучала до домашніх справ. Вона гніздо вила, а мені в ньому було душно і хотілося на свободу. Напевно, я тоді ще не нагулявся і просто не міг,  оцінити свою подругу.

Читайте також: Я притулилися до стіни, холодної і чужої, вона пахла фарбою, ліками і хлоркою. І я стала молитися. Не вміючи, сльози ковтаючи, мовчки

Так ми прожили з нею два роки, не розписувалися. Я запропонував їй переїхати, вона погодилася, а більше і розмови не було. Дашка відразу стала господарювати, я не заперечував, так що тут було все нормально. Я навіть не зрадив її жодного разу, хоча було стільки різних варіантів.

Зараз згадую, як ми жили, і на душі стає – шкода, що все втрачено. А тоді я частенько з роботи намагався пізніше прийти, тому що нудно мені було з нею. Знав, що прийду, вона мені вечерю подасть, про свої справи розповість, мене розпитувати буде, а потім сядемо телевізор дивитися або, може, в кіно сходимо.

Зрозуміло, що у нас теж були всякі свята – з друзями зустрічалися, гостей звали, в театри ходили, в ресторан. У відпустку два рази вибиралися разом.

Ось у відпустці перший раз ми серйозно і посварилися. Зараз я розумію, що то дурниця, але тоді мені здалося це серйозною причиною. Дашка хотілося полежати на пляжі, на екскурсії з’їздити, в ресторан, потанцювати – така рослинне життя відпочиваючого. А я її тягнув попірнати, на водні лижі, на квадроцикли, ну, активніше, з адреналіном щоб. Зрештою, я ж її на «тарзанку» або з парашутом стрибати не тягнув!

Коротше посварилися ми, і я сказав, що більше з нею нікуди не поїду, Дашка образилася, щось мені сказала, а я бовкнув, мовляв, не дружина, щоб вказувати! Потім помирилися, але коли повернулися, Даша раптом запитала, чому ми не одружуємося? А я, скажу чесно, навіть і не думав про те, щоб одружитися. Більш того, я в ролі дружини зовсім Дашку не бачив, а якусь іншу, загадкову, красиву, незвичайну …

Ну, приблизно так і бовкнув їй, що і не збираюся навіть. Образити я її не хотів, навіть як би пожартував. Вона нічого не сказала, тільки, коли я на наступний день прийшов з роботи, вдома не було ні вечері, ні Дашки, ні її речей. Спочатку я вирішив, що подується і повернеться, потім психанув на такі витівки і капризи – в кінці кінців, коли сходилися, я їй нічого не обіцяв.

Зрозуміло, мене це зачепило, і я більше до неї не дзвонив і не ходив. Дівчаток навколо повно, так що не нудно! А через рік з невеликим такої веселого життя з низкою випадкових подружок, я раптом зрозумів, що Дашку ніхто з них замінити так і не зміг. Вона була рідна, а ці всі – тимчасові, несправжні.

Ось тоді я зрозумів, що потрібно повернути Дашу, у що б то не стало. Відразу піти духу не вистачило, я довго думав, що сказати, щоб вона зрозуміла, як мені потрібна, і що я її люблю. А потім пішов до неї. Тільки не дійшов – недалеко від Дашину будинку я зустрів її. Вона йшла під ручку з якимось хлопцем і була така красива і весела, що я її ледве впізнав. Але найголовніше – у неї на руці кільце було, обручка.

Вся ця історія трапилася 12 років тому. Я одружився, розлучився і одружився вдруге. Живемо не так, щоб дуже добре, але і не гірше за інших. Дитина є. Але я часто згадую, як ми жили тоді з Дашко, як було затишно і тепло з нею.

Нещодавно вперше за всі ці роки ми випадково зустрілися. Коли згадував її, хотілося багато чого сказати, розпитати, а як ось вона переді мною – слова кудись поділися. Даша майже не змінилася, тільки очі стали холодні й чужі. Обмінялися з нею парою фраз і розійшлися в різні боки.

А вона раптом повернулася і сказала: «Я так любила тебе і чекала, поки одного разу не зрозуміла, що не потрібна тобі.» І пішла.

Але ж вона не права! Вона мені потрібна навіть зараз, хоча у мене є дружина і син. Звичайно, я сам у всьому винен, тільки від цього не легше. »

Джерело