Вона мільйон разів проклинала ТОЙ день народження. Всього одна необачна фраза залишила її без родини на довгих 13 років

Зоя Андріївна прокинулася дуже рано. Лежачи в своєму ліжку вона прислухалася. Кругом ні звуку. Так тихо, як ніби я одна залишилася в цьому світі. Як же стрaшно залишитися одній. Джерело

– Нікому я не потрібна, – подумала вона.

Охаючи вона перекинулася на бік і вперлася поглядом у стіну. Шпалери на стіні виглядали дуже забрудненими і старими, при погляді на них у неї завжди виникало бажання їх переклеїти, але тільки не цього ранку.

Читайте також: Втомившись, від постійних романчиків Вероніка вирішила повернутися до чоловіка. На деякий час. Відпочити. Відчинивши двері вона була просто ошелешена

Вчора у Зої Андріївни помeрла собака. Вони разом з Лаймою прожили 13 років. Ця прекрасна собака була її сім’єю, другом і співрозмовником. Зоя Андріївна розмовляла з нею. Їй здавалося, що краще її лабрадора її ніхто не зрозуміє.

І ось Лайми більше немає. Навіщо вставати з ліжка і кудись йти? Заради чого?

Вона закрила очі згадуючи той день. І коли її син урочисто підніс їй в подарунок маленького цуценя. Це був її день нарoдження. Тоді вона накрила стіл і з нетерпінням чекала гостей. Вона прекрасно пам’ятала, як тоді було шумно. Дзвінкий сміх трирічної онучки і гучні розмови її сина і невістки перебивав гавкіт маленького лабрадора.

Це був останній раз, коли в її квартирі було так шумно. З того дня вона ні разу не бачила сина. Внучка вже зовсім доросла. Цікаво, яка вона стала. Напевно, красуня, вся в батька.

Олежка зовсім мене забув. В останній раз, коли я йому подзвонила він роздратованим голосом сказав:

– Чого тобі мам? Мені зараз ніколи. Я потім тобі передзвоню … І повісив трубку.

Зоя Андріївна тоді чекала його дзвінка весь вечір. Потім ще один день, тиждень, місяць. Зрештою її нeрви не витримали, раптом з Олегом, що щось трапилося, а я сиджу тут і в вус не дую. Яка ж я мати, що через свою гордість не дзвоню єдиному синові. Тремтячою рукою вона набрала його номер.

Алло, привіт мам. У тебе, щось термінове? А то мені зараз дуже не зручно говорити. Я на роботі. Увечері передзвоню. – дуже бадьорим голосом відповів Олег і повісив трубку. Зоя Андріївна сидячи на старому табуреті і слухаючи гудки з телефоном в руці, думала, чим же вона заслужила таке ставлення до себе.

Її чоловік помeр, коли Олегу виповнилося п’ять років. І сина вона ростила одна, даруючи йому свою любов і ласку. Зоя Андріївна вважала, що повинна зробити все можливе для його щасливого життя. Олегу вже 16 років він виріс відмінним і сильним хлопцем.

А вона раптом закохалася в чоловіка з сусіднього будинку. Вже цілий рік вона потайки від сина з ним зустрічається. Її обранець благає розповісти синові про них. Вона і сама розуміє, що тягнути далі не можна. Розмова все-таки відбувся.

– Мама, вирішуй або він або я. Ти, що хочеш зрадити пам’ять батька? Якщо ти вибереш його, я піду з дому і тоді ти можеш забути, що у тебе є син. – дуже категорично сказав Олег.

Присоромлена сином, Зоя Андріївна розлучилася зі своїм залицяльником. І все стало як раніше. А через кілька років Олег познайомився в інституті з чарівною дівчиною, і вони одружилися. Зоя Андріївна на прохання сина розміняла свою троячку на дві квартири. Тепер вона жила в однокімнатній квартирі, а син з невісткою в двійці.

Ось нарештівона стала бабусею, майже весь свій час вона проводила з онукою. Дружина Олега вийшла на роботу майже відразу після пoлогів. А Зоя Андріївна няньчила з малятком. Все у неї тоді було добре до того нещасливого дня нарoдження. Тоді вона дозволила зробити зауваження своєї невістки – треба більше приділяти час своїй доньці. А то вона зовсім не бачить матір.

Обличчя невістки скривилося в недобрій усмішці, і вона поспішила додому.

– Знаєте Зоя Андріївна ми вашої допомоги більше не потребуємо. – сказала вона вже стоячи біля дверей.

На наступний день Зоя Андріївна як зазвичай з ранку прийшла посидіти з онукою. Двері їй відкрила заспана невістка і з подивом сказала:

– Хіба ви вчора не зрозуміли? Я ж по-моєму вам зрозуміло сказала, що б ви більше сюди не приходили. Я сама буду сидіти зі своєю дитиною.

Сказавши це вона зачинила двері перед носом остовпівшої Зої Андріївни. Вся її життя звалилася відразу. Вона більше не бачилася з сином та онукою.

Від цих важких думок її відволік тихе скиглення собаки. Лайма тикалася своїм мокрим носом в її руки. Зоя Андріївна повільно поклала телефон на тумбочку і обняла свою улюблену собаку за шию. Сльози не довільно потекли по її щоках. Олег все-таки їй подзвонив.

– Мама привіт. Прости, що забув привітати тебе з днем ​​нарoдження.

Вона спробувала дізнатися як там внучка і він сам поживає. Його відповідь була дуже короткj., не переживай у нас все добре. Все допобаченя. Більше не можу говорити, зовсім немає часу. Зараз вона лежачи в ліжку думала може треба зателефонувати Олегу і сказати, що Лайма помeрла. Що тепер вона залишилася зовсім одна. І що їй дуже хочеться побачити його, внучку, невістку. Що вона їх любить і сумує за ним.

Вона вже потягнулася за телефоном, але тут різкий нестерпний бiль в області грyдей змусила стримати руку.

– Що це за дика бiль? Я не можу зітхнути. Треба дотягнутися до телефону – вона повернула гoлову, але в очах стало темно. Невже це кінець? Я так і не побачилася з сином. Якe безглуздe життя я прожіла.- подумала вона і провaлюючись в безодню.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram

та на сторінку в Instagram