Ми сиділи з сестрою на її кухні, а я не могла перестати нервуватися. Гучний звук чайника, що закипав, різав тишу. У голові постійно крутився цей момент – ці невдалі обійми. Я нервово крутила ложку у чашці з чаєм, а сестра просто сиділа навпроти, уважно слухаючи.
— Ну, давай, розповідай, — її голос був теплим, але в ньому відчувалася нотка занепокоєння.
— Ти ж знаєш, — почала я, намагаючись зібрати думки до купи, — ми з Костею на одному курсі вчилися. Ну… я бачила, як він важко працював. У нього ж мама та маленька сестра, він єдиний чоловік в родині.
— Так, пам’ятаю, ти про це згадувала, — підтвердила сестра, підливаючи мені чаю.
— І коли він нарешті зміг купити квартиру, зробити самотужки ремонт, розрахуватися з боргами… Здавалося, все, йому пощастить. Ти ж уявляєш, скільки всього він витримав заради своєї родини.
Сестра кивала, мовчки заохочуючи мене продовжувати.
— І ще ж він закохався. Його дівчина, Мирослава… Ну, трохи дивна, але цікава. Знаєш, як буває, коли людина, на перший погляд не зовсім твій тип, але ти відчуваєш у ній щось особливе. Не мені ж з нею жити, правда? Але вони справді разом і він щасливий.
— Та ні, ну точно не тобі, — сестра посміхнулася. — Ти ж свого чоловіка любиш.
— Так. Я люблю Олега. А Костя… Ну, це просто минуле. Ми близькі друзі, більше нічого. І ось сьогодні все так незручно вийшло… — Я зробила паузу, намагаючись зібратися з духом.
— Що сталося? — сестра вже зрозуміла, що справа серйозна і нахилилася ближче.
— Мирослава, його дівчина, мене ще не знає. Вона не розуміє, що між мною та Костянтином немає нічого такого. І не було, ти ж знаєш!
— Та знаю – посміхнулася сестра. – Ти ж у свого Олега закохалася вже на першому курсі. Ледве сесію не завалила, бо тебе з романтики до прози життя у вигляді конспектів треба було за вуха витягати.
— Було діло – з посмішкою сказала я. – Але уяви собі! У нього мама недавно потрапила в автомобільну пригоду і лікарі навіть не обіцяли, що вона буде ходити. А тут зустрічаю його сьогодні — аж сяє! “Матері краще” — каже. — “Сьогодні ще одна операція була. Вона ходитиме, уявляєш!” — Я не стримувала сліз радості, розповідаючи про це.
Сестра підняла брови, явно розділяючи мої емоції.
— І от уяви, — продовжую, — у момент цієї неймовірної радості ми з Костею обійнялися. Просто обійнялися, від щастя! Господи, думала, нарешті у цієї родини буде все добре. Але раптом… За спиною чую, як Мирослава починає кричати, просто істерично “Це ти з ким тут вже? Нічого собі!”
— О Боже, — сестра похитала головою. — Це все через ті обійми?
— Саме так! Вона підійшла до нас, зовсім не хотіла слухати ні мене, ні Костю. Я почала щось пояснювати, але вона мене навіть не слухала! Обізвала мене, звинуватила, що я просто скористалася моментом, коли вона відійшла за кавою.
— І що ти їй сказала?
— Я тут ні до чого! Але вона взагалі не реагувала. Костя намагався заспокоїти її, але нічого не виходило. Її ревнощі буквально знищували все. Вона так і не повірила, що між нами немає нічого.
Я замовкла, намагаючись стримати сльози. Це було так важко.
— І тепер весілля під загрозою, — продовжила я, — бо Костя справді кохає Мирославу. Але ці її вічні ревнощі руйнують його, руйнують їхні стосунки. Я не хотіла цього. Може, мені не треба було дозволяти собі ці обійми прилюдно. Тим більше у нього є наречена. Але… Невже будь-яке спілкування між чоловіком і жінкою має сприйматися з романтичним підтекстом? Невже дружні обійми — це вже щось заборонене?
Сестра зітхнула, уважно дивлячись на мене. Вона трохи замислилася перед тим, як відповісти.
— Поліно, я розумію твої почуття. І це дійсно складно, коли тебе звинувачують у тому, чого ти не робила. Але ти не можеш контролювати її почуття. Її ревнощі — це її проблема, а не твоя. Ти нічого поганого не зробила. І Костя це знає.
Я уважно слухала сестру. Її слова приносили полегшення, але водночас я знала, що від цих обіймів все змінилося.
— А що ж буде далі? — спитала я, відчуваючи, що це питання зараз найважливіше.
— Не знаю, — тихо відповіла сестра. — Якщо Костя справді її любить, то він знайде спосіб все виправити. Тільки якщо її ревнощі продовжать руйнувати їхні стосунки, то, можливо, їм просто не судилося бути разом.
