Коли дівчина зайшла в кав’ярню, Олексій вже сидів за столиком. Він посміхнувся їй, і в цій посмішці Вероніка побачила те саме тепло, яке запам’ятала ще зі студентських років.
— Олексію, мені потрібно тобі щось сказати. – Сказала Вероніка тихо. Її голос ледь тремтів, але вона намагалася звучати впевнено. Жінка зробила глибокий вдих і продовжила. – Ти подобаєшся мені з того моменту, як ми познайомилися. Я знаю, це звучить дивно, і я розумію, що ти можеш не звертати на мене увагу, але мені потрібно було це сказати.
Вероніка сумно посміхнулася своєму зображенню в дзеркалі. Звісно, вона не наважиться це сказати тому, хто з першого курсу університету займає всі її думки. Сьогодні, як і завжди, вона думала про нього, свого колишнього однокурсника, а тепер колегу.
— Чому саме я? Чому знову і знову повертаюся до цих думок? – Шепотіла вона в порожнечу кімнати. Її голос ледь чутно, ніби боїться потурбувати спокій вечора. – Він такий успішний, розумний, у нього все є. А я… Я просто сіра мишка, яка навіть не наважується підійти до нього.
Вона згадала їх студентські роки. Олексій завжди був у центрі уваги, душа компанії. Вона, навпаки, тиха і сором’язлива, часто ховалася в тіні його харизми. Тоді вона вже відчувала до нього щось більше, ніж просто симпатію, але сором і невпевненість заважали їй висловити свої почуття.
Раптом її телефон завібрував. Це було повідомлення від Олексія: “Вероніко, привіт. Може, сьогодні після роботи заглянеш до кав’ярні біля офісу? Хочу поговорити”.
Вероніка була схвильована.
— Що він хоче сказати? Може, він відчуває її почуття на відстані? Так, зараз він освідчиться мені у коханні. – Голосно сказала Вероніка, збираючись на роботу…
Коли дівчина зайшла в кав’ярню, Олексій вже сидів за столиком. Він посміхнувся їй, і в цій посмішці Вероніка побачила те саме тепло, яке запам’ятала ще зі студентських років.
— Вероніко, я хочу, щоб ти знала… – Почав він, але його перебив дзвінок телефону, який він скинув, чим заінтригував ще більше дівчину.
Вона з нетерпінням очікувала освідчення, але розмова пішла не за її планом.
— Ми відкриваємо новий філіал у Луцьку й мене відправляють туди керівником. У мене там є наречена, тому сюди я більше не повернуся. Я просив директора, щоб він поставив тебе на моє місце, як досвідченого працівника. Він ще думає, але мені важлива твоя думка.
Вероніка кивнула, хоча всередині відчувала порожнечу. Знову все пішло не так, як вона хотіла. Вона вже не чула подальших його слів, вийшла з кав’ярні відчуваючи себе розбитою. Вона жаліла тільки про те, що не так і не зважилася сказати йому про свої почуття йому раніше. Можливо у них би щось вийшло, а можливо й ні. Про це вже пізно було думати.
