Моя однокласниця з дитинства була привчена до товарно-грошового обороту. Їй обіцяли велосипед, якщо закінчить чверть без трійок, поїздку до моря – як прочитає «Війну і мир» і шопінг після наведення порядку в своїй кімнаті. Вона беззастережно все виконувала і отримувала подарунки. Таким чином стала володаркою гарненького авто, квартири на Оболонських Липках, домашнього кінотеатру і оригінального пальто Burberry.
Дівчина звикла до подібної постановки питання (послуга за послугу), і не уявляла, що її можна любити просто так без активного руху грошових одиниць. Любити тільки за те, що дихає, позіхає, розмірковує і вбирається в простеньку домашню сукню, а не блискуче захищає кандидатську дисертацію.
Відчувати розчулення, коли сміється, танцює і плаче, слухаючи фортепіанну п’єсу, написану глухим Бетховеном, скиглить від головного болю, потайки дивиться мультфільм про «сніговика-поштовика» і зосереджено ліпить фіалки з мастики. Адже любити потрібно обов’язково за щось істотне.
За те, що відкрила салон. Виграла тендер. Вивчила арабську мову. Купила ділянку на Марсі. Придумала безшумний молоковідсос з вмонтованою морозильною камерою і запатентувала селфі-палицю з вбудованою десертною ложкою. Слово «безоплатно» для неї не існувало. Лише поняття бартеру, угоди і договорів. Лише поняття ціни, тому і чоловіки на шляху траплялися виключно з цінниками на шиї.
Кілька років тому вона закохалася в одного з фіналістів популярного вокального шоу. Хлопець виявився гарненьким, талановитим, харизматичним, невтомним у ceксі і бідним, як церковна миша. Дівчина одягла його з голочки. Показала Рим, білястий острів Санторіні з синіми куполами сімейних церков і водне шоу в Лас-Вегасі.
Знайшла толкового продюсера, стиліста, хореографа. Навчила гідно виглядати в кадрі. Змінила його стрижку, підкоригувала акцент і стала чекати заслужених почуттів у відповідь, тільки той залишався стриманим, ввічливим і злегка відстороненим. Паралельно зустрічався з ровесницею і за гроші своєї патронеси возив ту в гори і на моря.
Читайте також: Коханий вже два місяці як повернувся додому, а Маринка все чекала, все місця собі не знаходила, бо до неї жодного разу не прийшов
Фраза «все продається і все купується» розгулює в нашій свідомості досить давно. В Японії вже існують «артисти», які всього за 240 доларів просять прощення. У штаті Юта можна взяти в оренду милого цуцика, а в Австралії – бабусю. Є люди, готові за винагороду стояти замість нас в черзі і прибирати за нашими вихованцями. Бути особистими папараці.
Зображати друга, брата, сина і коханця. Як говорив Стівен Кінг: «яка ціна, такий і смак вина». Так що, можливо, все дійсно має свою ціну, тільки як бути з тим, що не має ціни?
Автор – Ірина Говоруха
