До класу увійшла Маргарита і Славко відчув, що в його житті все враз заграло різними фарбами. Висока, струнка, з довгим волоссям, дівчина відразу сподобалася усім хлопцям із їхнього класу. Ще б пак! Завжди привітна, добра, вона залюбки давала списувати, знала чимало цікавих історій і дуже швидко стала улюбленицею і однокласників, і вчителів.
А про Славка то й нема що казати – він нею марив і, коли, траплялося, Маргарита не приходила до школи, місця собі не знаходив. Він мріяв про той день, коли освідчиться їй у коханні і запропонує стати його дружиною.
– Славцю, стривай! – мовила мама, коли її десятикласник повернувся зі школи. – Нашого татка запрошують на стажування до Америки! А тому збирай речі!
– Як?
– Ось так! Наш татко – великий молодець, і тому ми будемо жити в Америці. Славко, ти що – не радий? У тебе такий кислий вигляд. Що трапилося, сину?
– Та ні, все добре, мамо. Просто я не хочу нікуди їхати.
Проте батьки наполягли, і хлопець змушений був скоритися. Тож за два місяці вони залишили Україну.
– Маргаритко, я обов’язково повернуся, – шепотів Славко, пригортаючи міцніше кохану. Він освідчився їй і, дізнавшись, що його почуття взаємне, хотів проводити з нею кожну мить. – Батьки наполягають, аби я там закінчив школу, а тоді, мовляв, роби, що хочеш. А це тільки один рік, і я повернуся. Якраз на твій випускний приїду.
– А хіба ти не можеш закінчити школу тут? Ми з батьками переїхали у ваше місто, і мені тут подобається. І школа, і друзі, і вчителі…
Славко щодня писав листи Маргариті. Розповідав про Америку, про те, як вони там живуть, про нову школу, про чудову природу. Та найбільше писав про те, як сумує за нею і мріє про зустріч. Та згодом листи перестали приходити, і, скільки дівчина не писала, відповіді не було. Вона закінчила школу, вступила до інституту і усі п’ять років продовжувала чекати коханого.
– Чи ти не бачиш, як біля тебе упадає Костик? – запитала якось Інеса, її сусідка по кімнаті в гуртожитку. – Найкрасивіший хлопець нашого факультету, відмінник. І взагалі чудова людина. Невже він тобі не подобається?
– Ні, – коротко відповіла Маргарита.
– Але чому? – не вгавала Інеса. – Про нього мріють усі дівчата. А він не зводить очей з тебе.
– У мене є коханий.
– У тебе? То де він? Твій маршрут за усі п’ять років один й той же: гуртожиток – інститут – бібліотека – магазин – гуртожиток. Може, він лише у твоїй уяві?
– Ну, не лише в уяві, – сумно мовила Маргарита і розповіла історію свого кохання. – І я вірю, що одного дня він обов’язково приїде.
– А якщо ні? – запитала подруга, навіть не підозрюючи, яким болючим було це питання для її сусідки і як часто вона ставила його сама собі. – Поміркуй сама: за стільки років він, якби хотів, налагодив зв’язок із тобою. Ну нехай ти зараз навчаєшся у столиці, але ж твої батьки і далі живуть там, де жили. Тобто домашня адреса не змінилася, і, якби він написав тобі лист, батьки б його отримали. Марго, він про тебе давно забув. У нього своє життя, а в тебе повинно бути своє…
Так, під впливом подруги Маргарита всерйоз задумалася над перспективою свого очікування того дня, коли приїде Славко. Та й чи приїде взагалі? А відтак почала спілкуватися, а згодом і зустрічатися з Костею.
Після закінчення інституту вони обоє пішли працювати в одну компанію. Щоб придбати в столиці житло, хлопець дуже багато працював, бо ж після закінчення робочого дня поспішав у сервісний центр, де до півночі займався ремонтом ноутбуків. І коли через чотири роки купив квартиру і зробив в ній ремонт, то запропонував коханій стати його дружиною.
– Марго, ти наче й не рада, що виходиш заміж, – мовила Інеса, з якою дівчина продовжувала спілкуватися після закінчення інституту. – Невже й досі чекаєш отого зі школи?
– Чекаю, Інеско, – тихо відповіла Маграрита. – Таки правду кажуть, що перше кохання – на все життя.
– От дурепа! – не стрималася подруга. – Вже десять літ, як ти його бачила, та все одно чекаєш. Ну, хвора на голову. По-іншому й не скажеш.
Навіть гості на весіллі зауважили, що наречена не така щаслива, якою б мала бути. Та це списали на те, що, мовляв, готувала, хвилювалася, втомилася.
Здавалося, в молодої пари є все: перспективна робота з гарними заробітками, власне житло. Однак навіть Кості весь час здавалося, що його дружина живе в очікуванні чогось, і це «щось» ніяк не пов’язане з ним та їхнім спільним життям.
Це «щось» трапилося, коли Маргариту запросили на зустріч випускників школи. Залишивши все, вона мчала до рідного міста, де жили батьки, родичі, друзі і де мріяла зустріти Славка. А з іншого континенту туди ж поспішав молодий чоловік, який також мріяв про ту зустріч.
– Маргаритко! – кинувся він, ледве побачивши її у велелюдній залі ресторану. – Кохана моя!
І Маргарита, забувши про чоловіка, який неймовірно її любив і готовий був на все заради неї, забувши про те, що вона заміжня жінка, зі сльозами кинулася йому на шию.
Вони плакали, обнімали одне одного і й слова не могли вимовити від щастя, яке стільки років чекали. Славко хотів розповісти про те, як одного разу почув від матері, що це вона надіслала трохи грошей завідувачці відділення, аби та перехоплювала усі його та її листи. Про те, як мріяв усі ці роки про зустріч із нею. Як відкрив бізнес, купив великий дім і прилетів, аби забрати її до Америки. Та від щастя й емоційного хвилювання у нього просто не було слів.
Тож він лише мовчки пригортав кохану, свій найдорожчий скарб.
Автор – Ксенія Фірковська, за матеріалами – t1.ua
Фото ілюстративне – wallpapers.99px.ru
