Яка у мене свекруха, я, за великим рахунком і не знаю. Бачила я її за шість років свого подружнього життя рази 3-4, причому, вже після весілля, на якій її не було.
Живе свекруха не так вже й далеко від нас – близько п’ятисот кілометрів відстань. Чому на весілля вона не приїхала, я не знаю. І в чоловіка, і в неї на мої питання були якісь невиразні відповіді. Власне, воно мені й не треба особливо – мої батьки допомогли, без неї впоралися.
Коли знайомитися приїхали, вона настільки байдуже до мене поставилася, що я навіть здивувалася. Ні мене, ні сина свого ні про що не питала, крім одного – чи надовго ми і коли поїдемо. Ну, ми і не забарилися – побули три дні і геть, хоча планували спочатку там відпустку провести.
І згодом, коли вона сина кличе – буває таке – вона спеціально обумовлює, щоб він один приїжджав. Коли дзвонить – якщо я трубку зняла, то відразу просить сина до телефону, а зі мною в кращому випадку привітається. Іноді мені здається, що вона не пам’ятає, як мене звуть.
Читайте також: Кидав сумку з грошима на стіл і просив: зробіть що завгодно, дитина нам не потрібна.
Хтось скаже, що я дypна і свого щастя не розумію – це ж благо, коли свекруха в життя не лізе і не заважає своїми порадами і вказівками. Так-то так, але не все просто, як здається на перший погляд. При ось такому уявному невтручанні в наші відносини з чоловіком сім’я на межі розвалу.
Коли ми одружилися, я дізналася, що чоловік матеріально допомагає матері, тим більше, що з нею живе його молодший брат. Ніяких заперечень з цього приводу у мене не було, хоча у мене теж є батьки, яким хотілося б допомогти, свого житла немає, а наші доходи невеликі. Але мати є мати, і допомагати – це святе. У всякому разі, я так вважала і вважаю досі.
Але вийшло, що я захворіла і була змушена майже два роки не працювати. Мало того, що наші доходи скоротилися більш, ніж в два рази, так ще довелося витратити купу грошей на лікарів і лікування. В результаті від тих грошей, які ми почали збирати на житло, майже нічого не залишилося. Але це, взагалі-то, наші проблеми.
Ми свекрусі як допомагали, так і продовжували. Тільки ось виріс брат чоловіка, закінчив школу і вирішив переїхати до нас, щоб тут вступити вчитися в інститут. Якщо врахувати, що ми знімаємо однокімнатну квартиру, то уявити складно, як і де поселити дорослого хлопця. Та ще я не працюю, доводиться відновлюватися після операції.
Але свекруха це питання обговорювати не стала – вона просто нас поставила перед фактом: хлопчик хоче вчитися і скоро приїде до вас. А питання, як нам жити, на що, де, вона просто проігнорувала, бо сказала до чоловіка тільки: «Він – твій брат!»
Чоловік поїхав до неї. Що і як вони там говорили, я точно не знаю – він не став мені все докладно розповідати. Але на всі мої заперечення і аргументи теж став відповідати словами матінки: «Він мій брат!»
І ось цей брат приїхав. Здоровий хлопець, розпещений безмежно. Вимагає тільки те, що любить, а губа у нього не дypа! За собою чашку НЕ вимиє, зі столу крихти НЕ змахне. Його потрібно повністю обслуговувати – готувати, прати, прибирати. Після операції мені навіть ходити важко. Чоловік, звичайно, намагався допомогти, а братик до іспитів, як би, готується.
Природно, він приїхав без грошей, тому всі витрати лягли на нас, хоча свекрухи гроші посилали, як зазвичай. Братику потрібні гроші не тільки на їжу і проїзд,і на розваги. Він швидко освоївся і вечорами йшов погуляти. Повертався пізно, природно, будив нас, від нього пахло спиртним.
В інститут він не вступив, але в великому місті йому сподобалося, і він заявив, що залишається тут жити – влаштується на роботу і буде готуватися на наступний рік вступати. Я була в шoці! Ледве пережила ті два місяці, поки він тут був. Заголом, тут я влаштувала справжній скандал і сказала, що в такому випадку в цій квартирі зайва я, і поїхала до батьків.
Потім за мною прийшов чоловік. Начебто вони домовилися з матір’ю і братом, що той поїде назад і там буде готуватися. Фактично, у мене з’явився рік спокійного життя попереду до наступної епопеї.
І як підсумок: працювати братик не хоче – заявляє, що мало платять, а він за копійки горбатитися не збирається. На слова, що у нього немає спеціальності, і він не знайде високооплачувану роботу, він не реагує. Свекруха зажадала збільшити матеріальну допомогу, аргументуючи, що потрібно утримувати сина. Мій чоловік на всі мої запитання відповідає, що це його мати і брат.
Я, не долікувавшись, вийшла на роботу, так як зарплати чоловіка стало вистачати тільки на харчування, і навіть нічим було платити за квартиру. Від тих грошей, які ми колись відкладали на житло, нічого не залишилося. Мої батьки намагаються нам якось допомагати – продуктами, одяг мама купує і дарує, але вони самі пенсіонери – немає у них таких можливостей.
Просила чоловіка вплинути, щоб брат все ж почав працювати і сам себе утримувати -він же здоровий, молодий, сильний. Чоловік поїхав туди, нічого не добився, зате купив йому комп’ютер. Тепер цей дорослий телепень в іграшки грає цілими днями.
Мені знову довелося звільнитися, тому що поки немає ще сил – я навіть висидіти робочий день не можу повністю, не кажучи вже про те, що потрібно там щось робити. Що далі – я не уявляю.
Поки чоловіка не було вдома, я сама подзвонила свекрусі і спробувала пояснити їй, яке у нас становище. Вона мовчки вислухала і сказала, що нічим не може допомогти, так як у мого чоловіка є обов’язок – піклуватися про свою сім’ю.
Свекруха зі мною тепер і не вітається, коли дзвонить. Чоловік нічого не розповідає, про що вони там домовляються. Зрозуміло, він хороший брат і син. А те, що я – його сім’я, що я про дитину мрію і про свій будинок, він якось не думає.
Вже весна – скоро приїде братик в черговий раз. Я чоловікові сказала, що якщо це станеться, я просто розлучуся з ним.
Але ж ми добре жили, плани будували, мріяли, про майбутнє думали. А тепер у мене таке відчуття, що вони – сім’я, а я просто так, обслуга, чужа людина, яку і змінити можна, якщо щось трапиться. А я ж люблю чоловіка.
Ось такі справи. І що робити, не знаю, і що далі буде – не уявляю
