fbpx

Кидав сумку з грошима на стіл і просив: зробіть що завгодно, дитина нам не потрібна.

Мені було 17, коли я зрозуміла, що стану матір’ю. Відносини з колишнім однокласником, перше кохання. Я жила з батьками  і багато про що не знала. Які кoнтpaцептиви, коли у нас на все село один магазин, в якому вершкове масло і то не завжди купиш.

Місяців до 5-6 я думала, що все ще якось вирішиться. Що місячні прийдуть, а їм я тому, що завжди багато їла. Я взагалі досить пухка. Саме через зайвий жир, моя мама і прогледіла самий початок вaгітнoсті. Футболки я вибирала широкі у батька брала.

Мій тато, до речі, фермер. Тому у нас була сама забезпечена родина в селі. Він постійно їздив в місто, відвозив машинами м’ясo і овочі, а назад повертався з грошима. Він хороший, але дуже строгий. Сказати йому про вaгітність було рівносильно сaмoгубствy. Так я і чекала невідомо чого.

Мама помітила випадково, коли я розвішувала білизну. Підбігла, задерла футболку і як закричить: «Микоооооола!». На крик тато швидко прийшов з лазні. А далі все було як в кіно. Ні, вони не кричали. Вони мовчки зібрали мої речі і сказали, що ми їдемо в місто. Що такої ганьби нам не треба, що треба робити абopт. Коли я сказала, що дитина вже штовхається, мама грюкнула дверима.

Читайте також :Хочеш ворога -дай мудру пораду

Вночі я втекла через вікно до Ігоря, свого однокласника. Побідкалась. Він знизав плечима, сказав, що йому все одно. Але якщо я поїду в місто, то не могла б привезти йому кросівки, а то його старі порвалися. Ось ця фраза про кросівки поставила крапку в нашій любові. Більше я ніколи не бачила Ігоря.

Спочатку мене привезли в районний центр, але там лікарі сказали, що термін пізній, вони не візьмуться. Потім поїхали в обласний. Я не пам’ятаю, скільки було цих лікарень, але майже скрізь говорили, що вже занадто пізно  . Тато кидав сумку з грошима на стіл і говорив, зробіть що завгодно, дитина нам не потрібена.

Якщо раніше я ставилася до дитини в животі просто як до ляльки, то після цих слів зрозуміла, що у неї, крім мене, більше нікого немає. Я ж його мати, я повинна його захистити. В ноги татові впала, просила повернутися додому, але він був непохитний.

В одній з лікарень погодилися викликати штучні пoлoги, в іншій – провести мене за чужою карткою, а дитину потім віддати на усиновлення. Тато задумався. Гінекoлoг його вмовив, але з умовою, що я залишаюся прямо зараз в лікарні і лежу там до пoлoгів.

Тато, залишивши мене, поїхав. Через кілька днів Олександр Юрійович, мій лікар, запросив мене до себе в гості з ночівлею. Я з радістю погодилася, бо спати в палаті, де всі стогнуть і хропуть було нестерпно, та й лежала я там чисто про людське око, вaгітність проходила добре. Так я у нього прожила до самих пoлoгів, а потім він запропонував мені залишитися назавжди. Ми одружилися, коли дитині виповнився рік.

Я питала у нього, навіщо він це зробив? Навіщо врятував мене? Навіщо одружився на малолітці? Навіщо покликав до себе? У мене було безліч питань. А він лише сказав, що у нього в авapії загинула вaгітнa дружина. І в той день, коли ми прийшли з татом до нього, був рівно рік з дня трaгeдії. Вранці він був у церкві і просив у Бога знак, що йому робити далі, як жити, коли більше немає сил вставати вранці. Коли він побачив на моїй картці ім’я своєї дружини, то зрозумів, що повинен втрутитися, адже в цей раз він може допомогти.

Сина ми назвали так, як він захотів. Я знаю, що це ім’я його  ненародженої дитини, але мені не боляче. Я рада, що у мене є сім’я. Зі своїми батьками я більше не спілкуюся. У день пoлoгів їм подзвонив Саша і сказав, що всі живі і здорові, але приїжджати більше не треба.

Зараз у нас все добре, я знову вaгітнa. З двома дітьми було б непогано водити машину, але чоловік проти отримання прав, можу його зрозуміти. Нехай це буде та сама ціна, яку мені потрібно заплатити за своє щастя.

Автор: Катерина

Джерело

Позначки:

You cannot copy content of this page