Моя сусідка по майданчику частенько до мене заходить вечорами. Я наливаю ароматний чай і ми сидимо і розмовляємо, про наше жіноче. Але цього разу вона розповіла свою дивовижну історію, як мені здається, про свою доньку.
Настусі нещодавно виповнилося дванадцять років. Слухняна дівчинка. Вчиться добре. Допомагає по дому. Хоч і вік ще невеликий але вже і супчик може зварити і млинчики спекти. Живемо ми без тата, невелика зарплата, тому рідко я її балую покупками. Рідко радую обновками.
Зовсім нещодавно зустріла я свою знайому в магазині, і вона каже:
– Частенько я по вихідним твою доньку бачу, як вона вчиться?
– Де ж ти можеш її бачити, – здивувалася я, – вона завжди зі мною, на моїх очах?
– Ну я не буду говорити де, сама у неї спитай.
Справді дочка була завжди у мене на очах. Хіба тільки по вихідним, після прибирання квартири, я їй давала дрібні гроші на морозиво і вона йшла погуляти на годинку. Вирішила я перевірити і простежити в найближчий вихідний, куди ходить моя Настуся. З ранку ми як завжди поснідали і взялися за прибирання квартири. Ближче до одинадцяти ми закінчили, я їй дала на морозиво і донька весела пішла. Я за нею, трохи віддалік, щоб не помітила. Дивлюся повертає в бік церкви.
Церква у нас міська зовсім не далеко, двадцять хвилин ходьби. Підходить вона до воріт де жебраки сидять, милостиню просять. Привіталася з усіма і кожному по копієчці весь дріб’язок і роздала. Ось так вона виявляється їла своє морозиво.
У мене защеміло серце. І шкода дочку стало, і в той же час радісно якось на душі. Це я їй вже кілька років даю дрібні гроші на морозиво, а вона замість того щоб смачненьким себе побалувати, милостиню роздає. Людям допомагає. Це яке ж добре серце у моєї доньки. Але ж їй всього дванадцять років.
Наостанок поклала останню копійчину, повернулась щоб йти додому, побачила мене і зупинилася в нерішучості. Я побачила переляк в її очах. Дочка підійшла до мене, – Мамо, ти напевно лаяти мене будеш?
– За що ж тебе лаяти то, рідна моя?
– Я ж тебе дурила і не купувала собі морозиво.
– Це не обман, дочка. Я обняла свою рідну грудочку, притиснула голову доньки і поцілувала.
– Підемо дочко.
– Куди? Додому?
– Морозиво тобі купимо.
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
