Виростила-викохала Настя трьох діток, а коли чоловіка не стало – жебракувати пішла

Перехожі здивовано на неї озиралися: стара, зовсім не схожа на жебрачку, жінка копалася в смітті. Я зупинилася навпроти неї. Спохопилася: жінку цю я добре знаю! Вона була мачухою моєї давньої подруги. Втім, чи можна було називати Настю мачухою? Джерело.

Давно це було. Кілька десятків років тому, коли прийшов свататися до Насті вдівець Максим. Настя жениха не чекала. Зігрівала в серці пам’ять про чоловіка Миколу, який рано покинув цей світ. Всі ці роки він стежив за Настиним життям, спостерігаючи з портрета на стіні.

Пізніми вечорами, повернувшись з ферми, Настя готувала вечерю на двох. За вечерею вона розмовляла з Миколою, сперечалася з ним, про щось радилася. Настя вже звикла до самотності, і прихід Максима в її будинок був, ніби сніг серед літа.

Знала: привела Максима до неї біда. Трьох дітей залишила йому покiйна дружина Марія. Старшій, Олi, було тоді вісім років. Наталі – шість. Маленькому Василькові йшов перший рік.

Тієї ночі Настя не спала. Перебирала в голові слова Максима. Може, і його правда: роки пропливають, мов листя по воді. Коли прийде старість – не буде і кому ковтка води подати. Його діти можуть стати і Настиними. Буде у неї велика родина.

Господарство вдівця Максима наче знову розквітло, як в будинку оселилася Настя. Жінка у всьому вміла створити затишок. Молодші, Василь і Наталя, відразу стали кликати Настю мамою. А одного разу це слово вирвалося і у старшої Олі. Діти підростали. Росли і клопоти про них. Найбільше Настя боялася, щоб її діти не відчували себе сиротами.

Іноді, потай від Максима, вона робила їм поблажки, потурала примхам. Сама шила для них обновки. Краща сукня для випускного балу, звичайно, була у її Олі. “Дівчинка того варта”, – запевняла Настя Максима. Здається, що і Оліна золота медаль більше радувала Настю, ніж Максима.

Коли Оля вступила до педагогічного інституту, щотижня готувала для неї Настя важку сумку, «щоб добре вчитися, треба добре їсти», – любила повторювати доньці. Було нелегко. Особливо тоді, коли захворів Василько. Лікарі визнали у нього важке захворювання кpові. Максим навіть постарів від горя. Притих якось. І коли одного разу Насті зателефонували, що Максима з роботи забрала швидка, вона вперше невтішно розридалася.

Лікарі призначили Максиму першу групу інвaлідності. Мучили його нестерпні болі в хребті. Чомусь важкими ставали ноги. Але катacтрофічно не вистачало коштів на лікування. І для Максима, і для Василька. Тепер довгими вечорами стукала в Настинsq кімнаті швейна машинка. Щоб заробити якусь копійку, Настя обшивала сусідів і знайомих.

Йшли роки. Прилетіли і радісні вісті. Троє весіль відшуміли на їхньому дворі. Василь і Наталія жили зі своїми сім’ями в місті. Ольгине сімейство залишилося вдома. Якось на сімейній нараді чоловік Ольги – Павло запропонував продати Настин будинок, що багато років служив їм дачею. Тьохнуло Настине серце. А потім погодилася з дітьми: дійсно, не під силу їй обробляти стільки землі. Вистачає городу біля їхнього будинку.

Гроші Настя поділила між дітьми. Мізерну частку залишила для себе і Максима. Раділа: тепер він знову зможе поїхати в санаторій. Але їхати в Максим категорично відмовився. Приховав від Насті страшну правду, яку випадково підслухав в кабінеті лікаря: лічені дні залишилося йому жити. Ніякі ліки вже не потрібні. Нещодавно навіть приснилося, що Марія кличе його до себе.

З тихим смутком в очах січневої ночі Максим пoмер. Побивалася за ним лише Настя. Навіть захвopіла. Снилися їй жаxливі сни. Начебто йде вона одна чорною пустелею. Душно їй. Страшенно хочеться пити. Вона спотикається об каміння і падає.

Раптом долітають до неї знайомі голоси. Так, це голоси її дітей. Оля і Павло говорять про Настю. Про те, що скоро відвезуть її в якийсь притулок, в будинок для людей похилого віку, де Насті буде краще, ніж у них. Важкою рукою Настя смикає себе за волосся: це чи сон? Все насправді? Вона вже чітко чує розмову Олі і Павла. Не вірить ще, що більше вже їм не потрібна.

Настя ледве встала з ліжка. Молотом било в скронях. Зав’язала у вузлик кілька своїх речей. Перехрестилася. І коли всі поснули, тихенько вийшла в ніч.

З тих пір ось уже півроку тиняється Настя по вокзалах, жебракує. Вона не проти заробити чесну копійку. Піти б, наприклад, нянею в гарну сім’ю. Але люди відмовляють їй, бояться жінки з вулиці. Тому просить Всевишнього, щоб послав їй смepть.

Ось такий, худою, знищеною, зустріла її в обласному центрі і я. Вислухала сумну сповідь. Дала їй тисячу, яка, звичайно, Настю не врятує. Не виходила мені з голови думка: треба було ще щось для неї зробити. І чомусь перед моїми очима постала Ольга, названа Настина дочка, а моя давня подруга, ще школярка. Був тоді липень.

Читайте також: Не цінував ні дружини, ні матері – тільки гроші, розваги й коханки були потрібні

Якось почався сильний дощ. Небо розколювали сліпучі блискавки. Шалений вітер збивав липовий цвіт. Раптом я почула сильний стукіт у двері.

“Хто б це в таку негоду? “- подумала. Не повірила власним очам: Оля! Стоїть мокра вся, трясеться. Виймає з-за пазухи кошеня: “Ось, візьміть. Знайшла його біля вашого будинку. Не бродити ж йому голодним на вулиці.” Чому ж тепер голодної бродить її мама?

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram