Температура підскочила до 38,5 і я вже не знала, чи це від нервів, чи від холодного вина, яке випила. Лежу на дивані, голова важка, наче свинець, й думаю: «Ліки зараз не можна, але хоча б справедливість треба відновити, поки я ще тут, на цьому світі».
Сашко з’явився у моєму житті як весняний дощ — раптово, несподівано і з бурхливими емоціями. Ми зустрічалися два місяці й здавалося, що це справжнє кохання. Він був уважний, розумний, умів розсмішити та підтримати в потрібний момент. Але виявилося, що цей «дощ» був лише короткою грозою, після якої залишається тільки мокра земля та спустошення.
Якось, після наших зустрічей, я випадково натрапила на його профіль у соцмережі. Очі впали на статус: «У цивільному шлюбі». Я мало не впустила телефон. “Що за…?” — не могла повірити своїм очам. Це жарт? Але ні, він не з тих, хто жартує такими речами.
Виявляється, у нього є дружина і не просто дружина, а ще й малий син, якому всього рік! А я ж так вірила йому, коли він говорив, що дитина, може і не від нього, бо, мовляв, дружина йому зраджувала. І про те, що він мріє про дітей у майбутньому, про спільне житло — усе це були лише пусті слова.
І хоч він давно виїхав на роботу за кордон, де ми й познайомилися, мені не дає спокою, що вона сидить вдома з дитиною, любить його, чекає, а він… Дитину шкода, але й жінку шкода. Якщо знає — добре, якщо ні — нехай буде обережною.
Згадую, як ми сиділи у кафе того дня. Сашко був таким переконливим. Розповідав про те, як важливо бути чесним одне з одним, як хоче, щоб у нього була міцна сім’я, щоб усе було справжнє. А я такою наївною була… Слухала й кивала. Хоча тепер розумію, що в його словах була брехня на кожному кроці.
Мабуть, він навіть і не думав, що я можу знайти його справжню сторінку, адже ми так і не обмінялися контактами в соцмережах. А коли я випадково знайшла його через сторінку його родича, про якого він якось згадував, усе стало на свої місця.
Ввечері я сиділа на кухні, перебираючи в голові всі можливі варіанти. Написати їй чи ні? Розказати все як є, чи мовчати й залишити її в невіданні? Можливо, вони так домовилися і вона вже давно знає про мене, тоді проблем не буде. А може, вона й гадки не має?
І ось, я уявляю, як вона відкриває повідомлення від незнайомки та читає: “Твій чоловік зраджує тобі зі мною. Мститися сенсу немає, але, думаю, ти маєш знати, що відбувається”. Що вона подумає? Як вона на це відреагує?
Мені шкода дитину. Він маленький, беззахисний, а його батько, схоже, більше займається власними розвагами, ніж думає про сім’ю. А жінку? Як їй жити з такою правдою? Але хіба можна залишити все так, як є? Я ж не маю права мовчати, коли знаю, що відбувається.
Зрештою, вирішила, що напишу. Не тому, що хочу зруйнувати їх стосунки, а тому, що вважаю: кожна людина має право знати правду. І вже від неї залежить, як вона з цим житиме далі. Бо я, як не крути, не можу закривати очі на несправедливість, навіть якщо вона стосується чужого життя. Можливо, це врятує її від більшого болю в майбутньому.
Але навіть після того, як я натиснула кнопку «відправити», відчуття неспокою не зникло. Я сиділа на кухні, дивилася на нічне місто за вікном і відчувала, як все моє життя поступово змінюється. Це було наче пробудження від солодкого сну, коли раптом усвідомлюєш, що реальність зовсім інша. І хоча ця історія завершилася, я знала, що попереду ще багато важких рішень та складних шляхів.
В той момент я зрозуміла, що інколи найважливіше — бути чесним не тільки з іншими, але й із собою. Адже правда, хоч і болюча, вона звільняє. І хай вона не завжди приносить полегшення, але точно дає можливість розпочати нову сторінку, де немає місця брехні.
