fbpx

Я абсолютно щаслива і не шкодую, що так довго чекала на рідну людину: історія з життя

З самого дитинства я була скромною та слухняною дівчинкою. Я росла із бабусею, бо батьки працювали позмінно на заводі і не могли приділяти мені багато часу. Вона ж і виховала мене в строгості, яку я несла все життя.

У старшій школі на мене почали звертати увагу хлопчики, бо я була струнка, висока, з великими очима, гарним волоссям. З двома я навіть починала зустрічатися, але коли доходила справа далі, у мене вмикався режим захисту, і я віддалялася.

Далі був інститут. Там хлопців було мало, та й то їх швидко розхопили смілі дівчата. До п’ятого курсу з мене вже насміхався весь потік, бо я так ні з ким і не завела дружбу, а багато хто встиг вийти заміж і навіть в декого вже були діти.

Після закінчення вузу я змогла влаштуватися до коледжу мистецтв, де й зустрілася з моїм першим коханням. Їм виявився старший брат однієї з моїх учениць, з яким я познайомилася зовсім випадково, і він був дуже милим і вихованим чоловіком. Ми багато гуляли, спілкувалися, впізнавали одне одного. Він працював зовсім недавно. Я йому розповіла, що у мене не було серйозних стосунків. Я трохи соромилася і пояснила, що так вихована.

Він слухав уважно і по закінченні втішив мене тим, що відреагував із захопленням. Казав, що шукав таку дівчину, як я. У нього були сумні стосунки, його минула дівчина вважала за краще піти до забезпеченого чоловіка. Ми зустрічалися три місяці і він почав говорити, що непогано було б нам розписатися і жити разом, сказав, що хоче дітей. Я була згідна, і ми вирішили, що протягом місяця підемо подавати заяву. Але так не сталося, він в один момент просто зник.

Багато років я сумувала і не могла знайти в собі сили йти далі та забути цього доброго, милого хлопця. Чоловіків сприймала лише як колег чи родичів. До речі, жила я дуже довго з батьками. Але близько сорока років я накопичила достатню суму, щоби купити невелику окрему квартирку недалеко від роботи. Затіяла в ній ремонт, поміняла вікна, та знайшла майстра з ремонту. Чесно йому зізналася, що цей мій перший ремонт у житті і попросила допомоги і порад. Він їздив зі мною магазинами і підказував, що краще брати.

Я бачила, що зовні сподобалася йому і помітила, що він потихеньку вивідує моє сімейне становище та цікавиться моїм життям. У нього за плечима був невдалий ранній шлюб, а на момент нашої зустрічі йому було майже 40 років. Так слово за слово ми познайомилися ближче, і я зрозуміла, що знайшла споріднену людину! У нас були спільні інтереси, плани на життя, схожі смаки у кулінарії, музиці та фільмах. І я вирішила ризикнути зав’язати стосунки. Він був дуже здивований, коли зрозумів, що він у мене перший чоловік і відразу зробив пропозицію. Ми тихо та скромно розписалися. І ось через 4 роки у нас дві чудові погодки.

Я абсолютно щаслива і не шкодую, що так довго чекала на рідну людину.

You cannot copy content of this page