Я давно намагаюсь довести, що він тобі – не пара. Петро так тобі закрутив голову, що ти не помічаєш Дмитра, який без пам’яті у тебе закоханий

Ти – справжня подруга Буяла весна. Ніжними пахощами і теплими після суворої зими вечорами вона виманювала молодь гуляти затишними вулицями села.

Тільки Таня вечори проводила біля розчиненого вікна. Вона тут нікого не знає, точніше, майже нікого. Крім Віри, з якою востаннє бачилась шість років тому, коли приїжджала до бабусі на літні канікули. Їй тоді виповнилось 12 років. Пам’ятає, як вони святкували її день наpoдження. Того дня дівчата пообіцяли одна одній бути вірними, щирими і найкращими подругами, що би не трапилось.

Читайте також: Що наречений був одружений і має дітей, дівчина дізналася з реєстру неплатників аліментів

І сьогодні Віра, дізнавшись від сусіда, діда Петра, що Таня приїхала у село, стрімголов помчала до подруги, з якою так давно не бачилась, хоч листувалися.

Відчинила двері, та так і залишилась стояти на порозі хати, вражена побаченим. Її подруга сиділа біля відчиненого вікна вся у чорному вбранні.

Віра не знала, про що запитувати. Мовчки підійшла і обняла Таню.

– Мої батьки півроку тому зaгuнули в автoкатaстрoфі. Я жила у бабусі – татової мами, але тиждень тому вона пoмeрла, і тепер я житиму у баби Олі, – промовила після довгої мовчанки Таня.

Це багато що пояснювало, зокрема те, що Таня уже півроку не відповідала на її листи.

Подруги довго розмовляли, поки не почули крізь відчинене вікно веселий гамір.

– Таню, ходи зі мною на вулицю, тобі треба трохи розвіятися, – кликала подругу Віра.

Але дівчина відмовилася йти, посилаючись на погане самопочуття.

Через тиждень Віра таки виманила подругу на вулицю:

– Життя продовжується, а ти молода, і я не дозволю тобі марнувати свої літа.

Вже за якусь мить подруги наздоганяли гурт дівчат і хлопців, що прямував на посиденьки до парку неподалік їхньої вулиці.

– Знайомтесь, моя найкраща подруга Таня, – відрекомендувала Віра.

– А я – Петро, – першим зіскочив з лавочки, галантно подаючи руку дівчині, ставний кароокий юнак.

– Діма, – трохи сором’язливо відрекомендувався інший хлопець, що сидів поруч з Петром.

Обом до душі прийшлася «новенька» дівчина, яка, чи то тому, що вперше в цьому колективі, чи через недавнє горе, увесь вечір мовчала.

Коли гамірна компанія розходилась по домівках, Петро зголосився провести дівчат. Тут він випередив Дмитра, який протягом усього вечора подумки добирав необхідні слова і потай ловив сумні очі дівчини, у яку закохався з першого погляду.

Петро був, як мовиться, душею компанії. Він швидко знаходив потрібні слова, вміло добирав веселі жарти, чим привертав увагу багатьох дівчат їхнього невеличкого села.

Відтоді він щовечора проводжав Таню додому. Але Віра застерігала її, щоб була обачною з Петром:

– Він гарно говорить, але залицяється не тільки до тебе, а й до Марійки з сусідньої вулиці. Так само, як колись одночасно зустрічався зі мною і зі Світланою.

Таня не слухала подруги, бо вірила, що у ній говорить заздрість, що Віра так каже, бо сама ще любить Петра.

З того часу між подругами як кішка перебігла — так вони віддалились і практично не спілкувались між собою. Аж поки одного разу Віра не прибігла і силоміць, до пуття нічого не пояснивши, «витягнула» Таню з дому.

Прибігли дівчата до парку, і неподалік, метрів п’ятдесят від них, побачили Петра, який тримав Марійку за руку і щось весело їй розповідав.

Ще вчора біля того ж старого кремезного дуба, тримаючись за руки, стояла з ним Таня. Гордість і відчай завадили їй в ту мить підійти до них ближче і вивести Петра на чисту воду. Та й що від того зміниться?

Коли дівчата повернулися до будинку Тані, Віра сказала заплаканій подрузі:

– Я давно намагаюсь довести, що він тобі – не пара. Петро так тобі закрутив голову, що ти не помічаєш Дмитра, який без пам’яті у тебе закоханий. Він і мене не раз розпитував про тебе: які квіти любиш, які твої захоплення і таке інше.

Наступного вечора, коли Петро хотів провести Таню, вона йому сухо відповіла:

– Не проводжай мене більше. Іди, тебе чекає Марійка.

Повертаючись додому з подругою, вона раптом побачила біля своїх воріт чоловічу постать.

– Це тобі, – ніяково, як і вперше, коли вони познайомилися, сказав Діма і простягнув дівчині букет її улюблених червоних тюльпанів.

– Я, мабуть, піду, – поквапилась додому Віра.

Цілу ніч Таня з Дімою говорили, сидячи на лавочці біля її паркану. Тем для розмов і спільних інтересів в них виявилося дуже багато. Не те, що з Петром, який весь час говорив, а Таня тільки слухала його.

Уже ідучи додому, Дмитро знову несміливо запитав:

– Можна сьогодні ввечері прийти до тебе?

– Приходь, – сказала Таня, вже зачиняючи хвіртку.

Уперше за багато часу на душі і серці дівчина відчувала легкість і спокій. Вона ще не забула Петра, який, як застерігала подруга, розбuв їй серце, але знала, що скоро його забуде.

Таня ще ніколи нікому не довіряла так, як Дмитру. Для неї він був не просто коханою людиною, а мудрим порадником і хорошим другом.

– Віро, – стрімголов вбігла Таня до подруги в кімнату, а обличчя її так і світилося від щастя, – Діма запропонував мені одружитися.

– І що ти йому відповіла? – упустивши з несподіванки на підлогу тарілку, яка розбилася, запитала Віра.

– Сказала, що подумаю до вечора. Але ще в ту мить хотіла сказати «так», – відповіла Таня і якось нерішуче додала:

– Дякую тобі, що відкрила мені очі і … вибач, що я тоді поставила під сумнів нашу дружбу.

На весіллі у подруги Віра була першою дружкою. І коли перший дружба запитав у нареченої, які квіти любить її подруга і які у неї захоплення, Таня засміялася. Бо саме так колись розпочалися її стосунки з Дмитром…

Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК,  Наш День

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram