Мама мого чоловіка, Ніна Олегівна, не любить мене з самого початку. Допомоги від неї було небагато. Мабуть, тому, що я з села. Вона воліла бачити своєю невісткою якусь міську панянку. Та її син вибрав мене.
Я приїхала з села, вважаю себе розумною, я сама своїми знаннями поступила в університет, вчилася на державній формі, закінчила з червоним дипломом. У мене високооплачувана робота і власна квартира. Свого чоловіка я забрала жити до себе з його рідної домівки – однокімнатної квартири, де вони мешкали удвох з мамою. Я оплатила чоловікові підвищення кваліфікації, влаштувала його на хорошу роботу, народила дитину. Але оскільки так вийшло, що я більше заробляла, то в декреті з нашою донькою сидів чоловік. Ми вирішили, що для бюджету нашої сім’ї так буде краще. Але я не врахувала одного моменту – коли я була на роботі, в моїй квартирі хазяйнувала свекруха. Вона щодня приходила допомагати, бо була впевнена: син не впорається з її онукою. А мого рішення кинути малюка на чоловіка і вийти на роботу вона не розуміла взагалі.
Зате тепер вона могла всім розповідати, яка я погана господиня, мати і дружина. «Ось, ходжу допомагаю: і приготую, і виперу, і сорочки синові попрасую. А вона ще й дякую не скаже», – скаржилася усім Ніна Олегівна.
Я мовчала і дивувалася: навіщо чоловікові, який сидить вдома, прасовані сорочки? Але якщо у його матері багато вільного часу і їй зайнятися нічим – нехай прасує. В один прекрасний день, свекруха впевнено повідомила, що через мене звільнилася з роботи, бо має ж бути вдома господиня. Той день був у мене дуже непростим: кінець кварталу, перевірки, звіти.
То ж я прийшла додому і вирішила раз і назавжди все з’ясувати.
– А що ви робите? Цілими днями сидите у мене вдома і налаштовуєте мого чоловіка проти мене? Плоди трудів свекрухи, особисто для мене, були абсолютно непомітні. Вона готувала? З моїх продуктів, і все з’їдали ще до мого приходу. І прасувала сорочки, які були нікому не потрібними.
– Я йду з цього будинку, поки не почую вибачень, до вас більше не прийду, – образилася Ніна Олегівна.
Мені стало легше, коли вона закрила за собою двері. А от чоловік став на бік своєї матері, який вважав, що я незаслужено її образила і повинна попросити вибачення.
– Або ти вибачаєшся перед мамою, або йди в декрет сама! – гордо повідомив він мені.
Чоловік вийшов на роботу, я пішла в декрет. І отетеріла: зарплата чоловіка стала вважатися зарплатою чоловіка. Нам з донькою передбачалося жити на мої декретні. Нам би двом вистачало цих грошей, але ж чоловік хотів добре їсти, не купуючи нічого. Я пробувала з ним поговорити, пояснювала, що це ненормально, але розмови не дали ніякого результату.
– Мама сказала, що моя зарплата – тільки мої гроші. І я повинен витрачати їх тільки на себе. Чому я повинен тебе утримувати?
А те, що довший час працювала лише я, і те, що живе він в моїй квартирі, як би до уваги не береться. Мені все це дуже набридло, я навіть вже думала про розлучення, але не все так просто. Я вийшла заміж пізно, коли мені було 36 років. До цього, у мене не було часу на влаштування особистого життя.
Я на роздоріжжі. З одного боку – залишитися одній з дитиною в 40 років. Забезпечити дочку я можу, просто я не хочу, щоб вона росла без батька. З іншого боку – видавити з себе це «вибачте», прогнутися перед свекрухою і залишитися при чоловікові. Що робити – не знаю.
Фото спеціально для osoblyva.com
