У нас в під’їзді жила неблагополучна сім’я. Періодично набирались, влаштовували гулянки і псували нерви сусідам. У них була дочка Аліса. Дівчинка дуже специфічна. І про таких кажуть – пацанка.
Аліса ця була гірше своїх батьків, якщо ті в квартирі погуділи, то їх поза квартирою не чути і не видно, навіть було дивно як купують оте для підігріву і на що живуть, якщо носа з квартири не показують. Дочка ж ще та оторва. Джерело
Після 9-го класу зі школи її виперли, вчитися далі не пішла, на роботу не беруть, а можливо і не шукала. То під’їзд зіпсує, то насіння налузкає і накидає. Якщо вночі дзвінок в домофон, то природно знову бавиться Аліса.
Боротися з нею намагалися, ніби і всі знають хто це робить, а за руку зловити не можуть. На обліку в дитячій кімнаті поліції вона стояла. Прийде періодично дільничний до батьків, починає їм мізки полоскати і висловлювати за неї.
Всі візити дільничного закінчувалися тим, що мати била її, а потім Аліса вся в синцях з новою силою капості влаштовувала. Могла замкову щілину заліпити жуйкою, двері забруднити. Тому скаржитися дільничному виходило собі дорожче. У дівчинки немов рентгенівський зір був – на раз-два вираховувала, хто про неї говорив. Хоча дільничний запевняв, що мовчав від кого сигнал йшов.
Одного разу Аліса йшла додому і її зупинили місцеві матусі, стали вичитувати за поведінку.
-Ти в своєму розумі? Доросла дівчинка. Такі речі твориш. Подивися на батьків – ти так само жити хочеш?
-А на що мені дивитися? Я іншого життя і не бачила. Може нарешті ваша опіка обіцяна зверне на мене увагу і забере. Отримаю потім квартиру від держави і буду жити, як людина.
Дівчинка, мабуть, хотіла більше привернути до себе увагу, але не знала як.
А потім сталася подія, які змінили ставлення до неї у всіх. Їх житловий масив знаходився біля річки, дорога до школи проходила повз неї. Обідній час, народу багато. На річці два школяра бігають по льоду, зовсім дрібні – на вигляд перший-другий клас. І тут лід провалюється. Один хлопчисько йде у воду і починає борсатися, другий вибігає на берег.
На березі скупчується люд: жінки, чоловіки. Всі щось кричать, дзвонять в швидку, в службу порятунку, але ніхто не йде на допомогу – всі боятися самі піти слідом.
Хлопчисько руками за край льоду хапається, кричить: «Я не можу більше! Не можу! У мене сил немає!». І тут Аліса підбігає, скидає речі і в одній футболці і штанях повзе до дитини. До нього добралася – витягнути не може. Спустилася до нього у воду, куртку і рюкзак стягнула з нього, щоб легше було.
Намагається виштовхнути – не виходить. На березі з десяток мужиків, не один не пішов на допомогу. Вона сама худенька, маленька – які там сили. Але вийшло. Хлопця виштовхнула, сама намагалася забратися і не змогла. Пішла під воду, ноги звело.
Хлопчика врятували, а її ні. Коли матері сказали, вона просто звалилася. На царемонію прощання прийшли сотні людей, батьки хлопчика оплатили все і всі турботи взяли на себе.
Мати Аліси після цього дуже сильно змінилася, кинула припадати до чарки, але пізно вже було. Прожила вона там ще два роки – потім переїхала, сусіди її дуже засуджували, мабуть тому.
Фото виключно ілюстративне, з вільних джерел
